Завантажити

швендяти одинцем, йому після вчорашньої вечері не завадить ковтати свіже повітря, не заблукає, бо ж ти казала щойно, який він добрий знавець лісів. Ти не відповіла ствердно без обмовок, що підеш за край межі зі мною?
- Не дави, друже Оресте, не повторюйсь. Казала-бо, що залежатиме від обставин. Нічого іншого не почуєш від мене крім того, що вже чув – якщо безвихідь змусить, якщо треба буде вибирати між собою та іншими, не піду, а побіжу за будь-яку заборонену межу. Тобі мало цього? Хіба ж я така дурна, що маю наосліп ґарантувати невідомо що і невідомо скільки?
- Гаразд, непереборні обставини будуть, я ґарантую, що доведеться, як ти сказала, обирати між собою та іншими. Якщо пристанеш до мене, я вже не відпущу, бо такі мої правила гри. Повір, я не просто відбудовував оцей “РЗ”, я ж казав тобі допіру, що не зациклювався на ньому, бо маю вже і власний бізнес, і деяку структуру на закордонні, власну, без ніякої дотичности до Організації. Що так подивилася? Було подумала, що я ті скарби вже й сам понаходив? Чом би тоді так чіплявся до тебе? Твоє останнє слово яким буде?
- Ну, дістав таки, впертюху! Як голосно тобі треба, може, попросиш аби тричі я тобі сказала, що пристаю, але якщо йдеться про копійки на косметику, то, друже Оресте, я ще потягаюся з тобою і твоєю примарною структурою щодо обставин, крайніх заходів тощо. А тепера негайно на пошуки Бруно. Він не з простих хлопчиків, тямущій, спостережливий, до аналітики здатний – з купки окрушин таку мозаїку складає. Навіть задля твоєї конспірації треба бути з ним уважнішим, його ж таки більше за сорок хвилин не чутно. Щось там не все гаразд із ним, бо заблукати він ніяк не міг, тому й подив маю і неспокій, чому нас не наздогнав і досі, ми ж так повільно пішли, не відхиляючись від стежечки, як тільки від нього трохи відірвалися. Якщо зараз і підійде, щиро подивується, що у нас жодного гриба у кошиках на двох. Хіба йому скажемо, що я твої байки про місцевих привидів лишень і слухала, боючись до лісу заглибитися? Ти ж не схочеш повторити сповідь та заклик ступити межі порядности? Гукни-но, дружне Оресте, на всю свою силу, маєш гучнішого голоса.
Вони подалися зворотньою стежкою, проглядаючи на всі боки крізь стовбури і гілля дерев, чи не майне десь за деревами яскрава туристична куртка, голосно гукаючи, аби їхнє щире занепокоєння почув у своїй пастці Бруно. Проте губилися їхні крики посеред густого лісу, ані Брунів відгук, ані квола луна з їхнього волання не верталася до змовників.

11.
Нарешті Бруно й зовсім призвичаївся до невеселих смерків у своїй затісній пастці. Перед тим він не так вже і довго, хоча зі смаком і, навіть, зі щирим мазохістським задоволенням, весело потоптався сам по собі, по гонору бувальця-розвідника, тобто по багатому досвіду з численних лісових походеньок, по своєму непересічному вмінню передчувати будь-яку небезпеку для себе. Проте стражденник лаявся недовго, аби скорше перейти від недоцільного жування деталей прикрої несподіванки до більш нагальних дій. Водночас зробив одразу й рішуче помітну зарубку в пам’яти на майбутнє, коли вирішив для себе, що надалі за будь-яких обставин не буде розслаблятися, бо набутий ним у суворих операціях досвід не можна зберігати у призачинених комірках без користування повсякденно у цивільному побуті. Згадувати треба і на відпочинку, навіть в пристрасних обіймах з жінкою, яка має на тебе якісь свої зажерливі пляни, або й навпаки – їй нічого не треба від випадкового чоловіка крім купки грошей за надані у повному обсязі платні побутові послуги. Несподівана згадка про підступне жіноцтво нагадало йому про Марту та її новіші зазіхання, що було потягло Бруно на прискіпливіший аналіз поведінки своєї партнерки останніми днями та її нестабільного ставлення до нього – від перших “тримайся подалі, аби хтось чогось не намислив”, до недавнього “нарешті та остаточно”. Проте він відкинув осторонь непотрібне наразі копирсання в стосунках з Мартою, а знов узявся за вивчення пастки, бо питання власного порятунку з ближчої та реальнішої небезпеки було більш нагальним, ніж віддалена нахабна панна Марта з її дядьком і підступними плянами щодо його вільного козакування.
Чи вгорі трохи розійшлися хмари, чи сонце вже посунулося настільки, що стало майже сторч над головою, бо сутінки у колодязі-пастці послабли, можна було вже багато до чого придивитися. Бруно почав знову вивчати з певною надією, хоча й з недовірою, зелені вільготні стіни, випростався обережно, намагаючись зайве не зачіпати зрадливої дощатої обшивки, повільно витяг угору руку – до світлої плями поверхні, де була залишилася воля, від його долоні лишалося ще до двох метрів. Всміхнувся, бо згадав давнє знання, що з глибоких криниць серед білого дня можна бачити навіть зірки на небі, а тут видко лише шматочок синюватого неба, де за верховіттям ялин проповзають зрідка прозорі залишки білих хмарок, тобто не так вже глибоко він і впав, тому має не втрачати надії вибратися з цього неглибокого колодязя і без задовгого чекання на сторонню допомогу. Але

читати