Завантажити

щось у лісі? Не може бути, що там хтось наважився розкласти вогнища? А, можливо, це неуважний Бруно випадково кинув не пригашеного недопалка? Хоча ніколи не помічала в нього такої звички, – відповіла знервовано Марта, не говорячи, а голосно репетуючи, ніби Орест знаходився далеченько, десь поруч зниклого Бруно, – Хіба не бачиш, друже, отам наче дим здіймається?”
- Заспокойся, вже й сам побачив. Якщо там не твій Бруно грибний шашлик смажить на паличках, то іншої причини для диму й бути не може. Ані грози не було, ані стороннього чоловічка. Стій тут, я швидко гляну.
Орест проказав до Марти свою начальницьку вказівку скоромовкою вже на бігу, бо занепокоївся й насправді, аж кинувся на димок у бік поміченого вогнища настільки стрімко, що ледь встиг зупинитися перед чорною діркою між старими деревами. Добре, що встиг пригальмувати, інакше міг би скласти у затісній вентиляційній шахті компанію самотньому Брунові. Стрімке падіння огрядного пана Ореста могло бути надто великою неприємністю для обох – стіни із майже зогнилого дерева були не спроможні витримати ще одного потужного нападу на них, вони б одразу зсунулися зі своїх непевних місць і засипали б за невловиму мить вже двох бранців важким піском поверх їхніх голів. Спинився Орест і зітхнув із полегшенням, коли побачив, що дим тягся ліниво зовсім із невеличкої чорної плямки на сірій мшистій поверхні, притрушеній брунатною глицею. Зупинився лише за півметра перед пасткою Бруно, який падаючи до неї, одночасно знайшов і давнього схрону, на пошуки якого Орест витратив не один десяток років.
- Тю, з великої хмари та малий дощ! – остаточно заспокоївся Орест, коли побачив, що в лісі ніякого пожарища ще не сталося, лише густо чадіють невеличкі шматочки якоїсь тканини на шарі сухої глиці. Одначе, якщо придивитися уважніше, димлять загрозливо, бо навіть слабенькі порухи вітру роздмухують і піднімають з тої пересохлої старої глиці вже добре примітні язички полум’я. Аби знявся дужчий і постійний вітер, то було б де розгулятися великій біді у цім густім лісі. Дарма, що проллялися тут нещодавно рясні дощі, постійні вітри і гаряче сонце швидко підсушили поверхню, вщерть всипану і сухою глицею, і всіляким лісовим хмизом, якого понатягувала, мабуть, якась дика тварина до свого лігва, так вирішив було Орест, коли побачив великого чорну діру Орест гукнув Марту, аби здивувати її входом до звірячого лігва, а сам почав швиденько затоптувати зародки вогню, згрібаючи все тліюче до ‘дної купи, коли почув не звідкись, а з-під землі глухий, але трохи знайомий голос:
- Пане Оресте, дуже прошу, будьте якомога обережні, бо можете провалитися глибоченько – аж у гості до мене! Відійдіть від провалу далі – тут стіни надто підступні!..
- Так то ваше пожарище нас покликало, пане Бруно? А що то за яма, до якої ви провалилися, що ви про неї думаєте, чиєсь лігво звіряче, може бути? А як ви падали, чи не забилися випадково, чи всі ваші кісточки цілі? – Запитував зі щирим співчуттям, хоча не зрадів голосові щезлого і віднайденого нарешті гостя, а натомість із першої ж миті занепокоївся Орест наглою думкою, чи не знайшов було насправді Бруно таємничого сховища, чи не прогулявся він із цікавости його приміщеннями, бо ж мав на те вдосталь часу, чи не побачив чогось із того, на що гість не має права. - Кісточки мої цілі, може, десь трохи шкіру подряпав при падінні. Але ж це не дикого і не свійського звіра лігво, то певно.Тут, пане Оресте, не звичайна яма, далі та глибше може бути ще вдосталь інших приміщень, бо тут лише початок вентиляційної шахти з якогось величенького підземного бункера, проте треба перевірити якось згодом, як схочете, але дуже обережно треба поводитися, бо ж надто небезпечно торкатися стін – дошки скрізь геть зогнили, гадаю, що давненько цього сховища було збудовано. Може бути, що й перекриття вже зовсім ненадійні.
- Гаразд, все зрозуміло, я вже сама обачність, – заспокійливо гукнув у чорну дірку до Брунової пастки Орест, бо перекипіло побоювання, що Бруно щось встиг знайти і запідозрити, що там є приховані скарби. “А потрапити всередину тепера можна багато простіше, - вирішив Орест, - треба лишень перевірити вдома наявність такого вентиляційного виходу та його відстань від основних приміщень за внутрішньою схемою”
Схема бункера раніше зберігалася в архівах Проводу і було передана Орестові не так для допомоги у пошуках, бо ж не було там ніяких координат з прив’язкою до орієнтирів певної місцевости, а більше для розблокування всередині замінованих пасток, якщо Орест із помічниками зуміє пронишпорити місцеві ліси настільки ретельно, що йому поталанить знайти саме місце схрону. “Чорт забирай! – продовжував програвати подумки ситуацію Орест, - дякуючи сліпому випадку, Бруно відшукав потрібне таємне сховище вже першого дня гостювання у Затишку, а я на те саме змарнував роки. Нічого, тепера можна прискорити входини до скарбів, лишень вирахувати місце, а вже потім якось обережніше долучити до подальших дій Бруно. Йому треба довести, що він натрапив зовсім випадково

читати