Завантажити

імовірним скарбом, вона впевнилася, коли Орест лишив тут дошку з мотуззям, обіцяючи взавтра розпочати подальші пошуки...
Марта, трималася підсвідомо за Бруно, сподіваючись на захист, коли нещодавно підтримала Орестові жорсткі пропозиції, хоча вповні не усвідомила, що може статися з нею. Погойдуючись у сідлі, вона зрідка кидала погляди на Ореста й Бруно, які прошкували поруч мовчки, немов мріяли лише про те, аби швидше сісти за стіл з обідніми стравами...
Погойдуючись у сідлі, Марта намагалася порозумітися з новими подробицями у простій, здавалося, справі. Щоправда, Орест і перед тим натякав їй на існування якихось особливих обставин в історії з давнім схроном, але їй видав останню інформацію лише сьогодні, закликаючи до співпраці у пошуках і розпаюванні між ними реальнішого, ніж вона гадала раніше, скарбу. Марту не збентежили пропозиції переступити межу моралі, навіть Орестів натяк на потребу згодом усунути кількох близьких людей, якщо хтось із них надто забагато дізнається про прихований, скорше – вкрадений ними у справжніх власників, скарб. Першим, без ніякого сумніву, має бути Бруно, бо він уже взавтра може доторкнутися до заповітної скрині, якщо все буде гаразд і не трапиться додаткових несподіванок. При новій згадці про Бруно у Марти виникли якісь додаткові сумніви і навіть острахи щодо самого Ореста, хоча й намагалася приглушити їх тим, що на її території – за широким океаном, пан Орест буде багато безпораднішим, ніж у цих своїх лісах. Він не зможе обійтися без її допомоги, але ж до певного часу, проте, з його нахабною вдачею цей пройдисвіт і там зуміє досить швидко стати на самостійні ноги. Вона крутнула на мить головою у бік обох мовчазних чоловіків і почала знову перетирати свої думки, але вже з іншого кінця: - “Ні, треба якось знайти хоч срібної середини, якщо не вдасться зачепитися за золоту, в теперішніх і майбутніх стосунках між двома крайнощами – Орестом і Бруно, хоча є ще третя небезпека – Провід, і четверта, наче й рідніша, проблема – дядько Макс. Напарника я знаю і можу бути певна, що він не зрадить, змусила вірити в наше спільне майбутнє. На жаль і водночас на моє щастя, Орест був настільки відвертим, що було не важко зрозуміти – марно буде мені чекати від нього дотримання ґарантій на чесний розподіл скарбу. По-первах, поки допоможу йому якось влаштуватись подалі від цього краю, поки він там оговтається, він ще буде якось триматися мене, але потім... Не помітила, аби він хоч одного разу подивився на мене як на жінку. А якби й поглянув, то що з того мало б бути? На коханця мені він не згодиться – зовсім не на мій смак, хоч і виглядає багато молодшим і міцнішим за інших, як на свої роки, бо надихався тут свіжим і цілющим повітрям, розшукуючи свого омріяного скарба. Але ж надто пан Орест жорсткий, хижий і жадібний. Цікаво, якби він надибав на бункера хоч трохи раніше, чи знайшов би його тут посланець Проводу зі своїм гаслом до дії?” На останнє запитання Марта відповіла без найменшого вагання, що не став би пан Орест на когось чекати ані хвилини, аби віддати все відразу, навіть не став би чекати, аби й поділитися хоч трохи знайденим...
- Панно Марто, бува не заснули? Впасти можете, будьте обережні, бо кінь зараз пришвидшить ходу, як відчує свою стайню – ось, за цим поворотом вже й домівка! – збив Марті плин думок пан Орест, який у присутності Бруно дотримувався нехитрої конспірації, звертаючись до неї виключно на “Ви” і “панно” без усталеного в Організації звертання “друже”, невимушено підкреслюючи кожного разу саме Брунові, що вони з Мартою випадково приїхали сюди майже сімейною парою за путівкою, подарованою паном депутатом. Жодного разу Орест не натякнув Брунві про своє знайомство з Максом. Марта кілька разів намагалася переконати Ореста, що подібна конспірація може бути лише посміховиськом для справжніх шукачів скарбів, що ліпше одразу прилучити напарника до таємниці, бо так буде корисніше для справи. І чесніше. На останнє Орест відповідав без посмішки, що для отримання пристойного статку треба чесність здавати на зберігання дуже багатій людині. Одного разу закінчив думкою, що чесність поняття зовсім абстрактне, яке вигадали розумніші багатії, аби збиткуватися над дурнішими бідаками.
- Дякую Вам за приємну звістку, пане Оресте! – підтримала його Марта, хоча не розуміла навіщо Орестові гратися надалі в конспіраторів, бо схрона практично віднайшли, а тому приспів час залучати Бруно до деяких таємниць. Марта озирнулася до свого напарника, але він не звертав на них уваги, він був теж заглибиася до думок, схотіла Марта їх прочитати, але пошкодувала лише, що нема в неї здібностей до того хисту окремих характерників, про який нині так багато пишуть і говорять...
Бруно не відмовився за столом від доброї чарчини, але з подякою відхилив пропозицію господині налляти ще. Мовчки поглинув усе, що вона подала до обіду, бо легке нервове потрясіння не позбавило, а лише додало йому апетиту, втамовував його рішуче без відволікань на якісь там дрібнички, як, приміром, нещодавня пригода, через

читати