Завантажити

може бути метрів тридцять-сорок, до виходу ще з десяток. Отже. Від моєї пастки можна шукати в радіусі ста п’ятдесяти метрів, до неї від нас іще метрів з двісті. Я на череві вже зміг би проповзти разів із десять.
- На що натякаєш, Бруно? Він же пішов із лопатою. Щось таки знайшов, почав одразу копати, захопився і втратив відчуття часу. Не всі ж так відчувають, як ти, перебіг годин від сніданку до обіду, від обіду до вечері, від вечері до ліжка...
- Давай, давай, під’юджуй! Я можу кілька діб без ніякого їдла перебути, мила панно. Я змалку не бавився ляльками, а пройшов курси на виживання, про що ти можеш знати лише малий відсоток.
- Я теж рано без батьків зростала і я не вчилася в закритому пансіоні католицького кляштору для тендітних панянок. Я теж терлася між різними людьми, надивилася всього...
Вони й не зчулися за своїми словесними заштриками, як підійшов замурзаний глиною пан Орест:
- Їсти будемо, панове? Можна і по чарці, ви як хочете, а я заслужив – докопався, але далі не пішов сам. Я, друзі мої, натомився перед тим, бо кілька підозрілих місць перед тим довелося перевірити. Певно має бути той самий командний схрон, великий, бо вхід досить далеченько від вентиляційної шахти. Гадаю, що їх може бути кілька, так що ступав скрізь обережно. Панно Марто, маємо в бідоні чисту воду, то злийте мені, будь ласка, на руки, не можна такими святого хліба торкати, і щодо чарки я не жартував. Хильнемо по кілька крапель, бо далеко під землю сьогодні не поліземо, просто ззовні з паном Бруно поміркуємо, як то краще, вірніше – безпечніше йти у глиб. Мали ж хлопці поставити якісь хитромудрі пастки при консервації схрону. Через них треба йти на свіжий розум. Незабаром засутеніє, бачте, сонце вже до гір схиляється. Отож, друзі, до діла!
Вони перекусили нашвидку, потім перенесли все своє спорядження ближче до входу, котрого знайшов пан Орест. Видно було роботу справжнього ґазди при відкритті верхнього маскування – він охайно нарізав дернові пластини і поскладав окремо від землі і підгнилого прикриття вхідних дверей, яких Орест не став чіпати сам. “Але ж могло бути замінованим саме верхнє покриття, його мали покласти при відході останні вояки, то чому ж Орест отак сміливо поліз працювати лопатою?“ – збентежився Бруно, згадуючи вчорашню лекцію пана Ореста про хвацьких місцевих вояків, бо де Брунові було знати, що мінування не було. Тому й спитав у господаря, хтів нейтрально, але ж вийшло наче з осудом. Проте Орест не звернув уваги на тональність, а пояснив свої дії:
- Розумієте, пане Бруно, у тім і є мудрість тих хлопців, аби ж хтось з ворогів чи випадкових роззявляк підірвався тута на міні, то відкрився б одразу вхід до цього схрона, стало б видко, що тут щось таки є потаємне, а так, аби знайти приховане місце входу, треба кожного квадратного метра у всьому лісі промацати на сорок тридцять – сантиметрів. Я ж казав, що з моїм досвідом пошуків лише на третю спробу знайшов, що шукав. Щоправда, десь має бути ще один вхід, але ж гадаю, що його могли й зовсім засипати, чи підірвати. Побачимо... Неприємності, пастки чекатимуть за цими дверима. Через те я й не чіпав далі, бо далі потрібні ваші поради, вдвох поміркуємо, але то вже взавтра – на свіжий розум.
- Завтра, то завтра, - погодився з Орестом Бруно, - але ж я погляну на ті двері ближче, бачу, що вони відчиняються назовні, саме тут може бути перша розтяжка, бо хитромудрі пастки не виключають потреби в елементарних. Майже в кожної людини, навіть трохи обізнаною, одразу після знешкодження перших пасток виникає почуття безпеки, а потім... Ви розумієте, що відбувається далі із легковажними шукачами скарбів у чужих сховищах. – Бруно підійшов ближче до дверей, не зовсім звільнених Орестом від ґрунту, і почав уважно придивлятися до дрібних деталей, то не помітив, як за спиною від його повторної згадки про легковажних шукачів і про скарби в чужих сховищах, занервувалися Орест із Мартою, але вчасно стрималися, бо зрозуміли, що в Бруно слова про шукачів вискочили випадково, задля красного слівця, як і того разу.
Бруно постояв зовсім трохи, зразу повернувся до Ореста з Мартою:
- Там є до чого прив’язати добру мотузку. Може, ви й маєте рацію, пане Оресте, але спробуємо потягти ті двері здалеку. Береженого й сам Творець збереже. А двері не дуже підгнили – доведеться коневі помагати.
Додому вертали кожен при своєму. В Марти скімлили підозри, під’юджуючи, рішуче притиснути Ореста вимогою, аби він був щирішим і не бігав по скарби окремо. Орест шкодував, що знаючи про відсутність пасток, не насмілився піти, знайти скриньку й переховати. Про скарби й близько не думав лише Бруно, його діставали інші думки – від нещирої поведінки Оскара до зміни настроїв Марти, яка теж чомусь почала нервувати, втрачаючи здатність чи бажання товкти напарника з нічого...

14.
Завтра трійця прибула на місце ще раніше. Несподіванок з відкриттям важких дубових дверей нечталося, хоча й далі було начебто чисто, але просувалися у глиб досить повільно, попереду йшов Бруно

читати