Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
радіусі сотень кілометрів звідси. Не хвилюйтеся, пане господарю, пусте, хоч і давненько я подібними справами не займався, але все пам’ятаю, наче воно вчора було.
Справді, не було через що хвилюватися, дісталися просто і побачили, що з нового приміщення вже на різні сторони ведуть коридори. Бруно пробігся спочатку сам нашвидку, ніде нічого підозрілого не знайшов крім додаткових деталей, які підтверджували версію поспішного відступу з цих приміщень вояків – там порожні ріжки до скоростріла, там декілька заплечників з особистими речами, навіть купка нерозкритих консервних банок з тушкованим м’ясом лежали притрушені пилюгою на столі. Побутового сміття було майже не видко, бо підземне життя вимагало чистоти, але дещо було – зібране і складене до лантухів, до яких доторкнувся час, вигризаючи в них дірки. Орест спочатку вгледів у них те, на що він полював, навіть скреготнув зубами з розпачу, прошепотів якусь злу лайку, мабуть, на дідову адресу чи на свого дядька. Відчай торкнувся Ореста думкою, чи не дурними байками він змарнував своє життя. Багато чого з дріб’язків залишили по собі останні мешканці підземного бункера, ніде не було лише справної зброї та набоїв до неї, жодної гранати, нічого в коробках і ящиках з-під військового знаряддя – вочевидь, хлопці знали, куди вони йдуть востаннє зі свого прихистку...
Купу мішків з архівними документами нарешті знайшли за фальшивим дощатим перестінком, знайшли начебто випадково, коли оглядали допоміжні приміщення, бо ж в одному з них Орест висловив припущення, що не могли тута робити спеціяльно таку малу окрему кімнату – то було б завеликими розкошами для потаємного схрона. Він не міг зараз користуватися схемою, але пам’ятав з неї про цей сховок, і то було його останньою надією. Спочатку, коли згадав, то було схотів промовчати, не чіпати, лишити на потім без свідків, але не міг стримати пекучого бажання пересвідчитися, що його скринька саме там, й подумки послав до дідька потяг до непотрібної наразі конспірації.
Лантухи з добротного селянського полотна були добре натоптані всередині паперами, а зовні – гарно просмолені, деякі менші, вочевидь з найціннішими матеріялами, вкладені до великих бідонів, замки яких були додатково залляті справжнім сургучем, можна було придивитися до чітких відбитків печаток з національним гербом. Окремо лежав лантушок менших розмірів. Бруно було підняв його із відчутним зусиллям і гукнув до Ореста, який поспіхом переходив од одного до іншого впакованого добра, йому вочевидь не терпеливилося навіть зламати сургучеві печатки, але стримувала наявність свідків:
- Пане Оресте, погляньте! Наче там скринька, хочете подивитися?
- Боже хоронь! – у смерть перелякався Орест, одночасно радіючи, що, ось, воно, знайшлося, - не чіпайте, заради Бога, я вас прошу не торкатися ніяких печаток, бо там, сподіваюся, мають бути державні клейноди, я сам згодом усе передам кому треба за описом, всі печатки мають бути на місці! Панно Марто, ну, хоч ви скажіть йому! – Вже й за Брунову руку вхопився і так міцно стиснув її, аж той відчув нервове тремтіння наполоханого пана господаря.
Марта з моменту входу до схрону не прохопилася жодним словом, йшла за чоловіками, як на екскурсії, їй все було вдивовижу, раніше вона багато чула розповідей про давню війну, читала спогади активних учасників. В літніх таборах бойскаутів, куди її споряджали родичі, до юнацтва приходили сивочолі комбатанти в дивних військових строях, на яких видзвонювали давню славу бойові орденські хрести. Особливо Марту захоплювали героїчні вчинки тих вояків, коли пряме військове протистояння Національної армії навалі імперських формувань перейшло в партизанську війну. Минув час, наче всі ті романтичні оповідки мали б призабутися, бо закрутили Марту зовсім інакші справи, інакші люди, але в цьому справжньому бункері, серед тиші почулося їй відлуння перемов, може, навіть пісень останніх захисників, які готувалися до останнього бою. Вона пам’ятала ті пісні й досі, і вони почали прокидатися в ній закликом до боротьби. Проте відкинула враз Марта дражливі видіння, вочевидь, спрацювала її захисна оболонка, якою вона обросла, аби не піддаватися баб’ячим емоціям, аби не ронити сліз від щирости, а не за тверезим розрахунком. Ось, і зараз їй треба йти на поміч наполоханому Орестові, який майже втратив розум, здатність тверезо мислити, бо відчув у своїх руках нарешті тепло омріяних камінців з його скрині. Сама вона вже заспокоїлась, коли побачила, що й насправді вчора Орест не встиг нічого поцупити, бо за дві години своїх окремих походеньок було неможливо дістатися сюди через кілька втаємничених переходів і зрушити фальшивого з грубах дощок перестінка без допоміжних інструментів, а вчора й ліхтарика в нього не було:
- Пане Оресте, заспокойтеся. Бруно вже й так не торкається жодної речі. Нікого з нас ваші справи не цікавлять, але ми просто вдячні вам за щедро виконану обіцянку щодо несподіванок. Як ви зуміли навести на цей схрон мого Бруно, дивовижно! Чи треба говорити на нього –
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року