Завантажити

обставини. Може, разом зробимо? Чесно скажу, що не знаю, скільки доведеться вам почекати, гадаю, ви й самі розумієте, що тонба без поспіху, аби не засипатися. Що ще? Паспорти з візами і квитки на літак у Марти, вона вам підготувала навіть валізу з особистими речами, все там о’кей – в Марти непоганий смак. Якщо вона щось і не придбала, придбаєте вже взавтра після влаштування на новому місці. Вона приєднається до нас пізніше з усіма своїми бебехами, бо має тут залишити свого авта. Ми всі разом повечеряємо і рушимо. Маєте якісь питання, друже Оресте?
Але той мовчав, бо не чекав такої стрімкости від депутата, який обклав власника таких великих скарбів з усіх боків настільки щільно, що й поворухнутися не дає, лише дозволяє поки що дихати і то із зусиллям. “Хто б міг подумати, - лайнувся про себе Орест, - що цей веселун настільки беручкий і жорсткий, до холери все продумав наперед. Але ж і панна Марта теж добра стервота, ледь не присягалася мені, що піде зі мнов до кінця, а сама скорше побігла доповідати дядькові.”
- Над чим ви так замислилися, друже Оресте? За архівні документи теж не турбуйтеся, бо вже взавтра приїдуть представники Проводу, вони тут керують громадським фондом і видавництвом, поглянуть на все, але забиратимуть поступово. Їм треба розібратися із реставраторами, скільки часу і коштів піде на приведення до ладу всього масиву. Все буде гаразд. І не гнівайтеся на Марту, що я зумів її розколоти. Вона розумна, до біса розумна, враз утямила, що третій у цій справі не буде зайвим. З моїми можливостями, зв’язками, друже Оресте, все зробимо чітко, навіть закони переступимо зовсім трошки – в межах суворої необхідности, не беріть важкого до серця, беріться ліпше за келишок. Незабаром приєднається Бруно, не будемо його дратувати чаркою, бо ж він за кермом. Хоч поліція і не зупинить ніколи депутатського авта, але ж ми з Бруно дотримуємося майже завжди правил дорожнього руху і власної безпеки. Я проведу вас із Мартою на летовище, посаджу до літака, помахаю ручкою, і змахну зі щоки скупу чоловічу сльозину. Марта ж єдина спадкоємиця, більше родаків не маю. Вирішив повністю довіритися їй не лише у цій справі.
Орест слухав теревені пана депутата з похмурим обличчям, він без відчуття смаку висмоктав уже другого келиха улюбленого Максового напою, коли на останні слова Максової промови раптом всміхнувся і скинув до депутата більше ніж декілька уїдливих слів:
- Справді єдина, якщо без ніякого жалю викреслити з вашого обрахунку потенційного зятя. Перепрошую, але ж я все-таки уважно придивився до їхніх стосунків за ті десять днів, повірте, що не так все просто в тих взаємовідносинах, якою не є гоноровою панна Марта, але ж вона справді прив’язана до цього мовчуна. Може бути, що й сама ще не усвідомлює. Я з дитинства не балакучий, але Бруно мене перемовчав. Хоча з приводу скарбів трохи набалакав. Вправний хлоп, не дурний, щось завше має на думці, ретельно прораховує деталі, прискіпливий до дрібниць, і в нього надто розвинена інтуїція, бо кілька разів шпигав мене натяками щодо чужих скарбів. Без ніякої підначки розповідав, що із шукачами чужих скарбів траплялося, як вони бувають і самі ошукані.
- Ой, друже Оресте, не беріть тяжкого до голови. По-перше, скарби нам дісталися не чужі, вони нам подаровані вашим стрийком, його героїчною боротьбою і загибеллю на порозі рідного дому. В нашій родині теж втрати людські були чималенькі, ледь відшукав єдину рідню – Марту. Так що і для нас із нею ті скарби не є чужими. Не будемо, друже, ошуканими шукачами. По-друге, щодо Бруно, він є одвічним найманцем, вправним фахівцем з багатьох делікатних справ, але він ніколи не піде проти команди, навіть не замислиться, аби вчинити щось самостійно, не узгоджено. Я розкидаюся компліментами на його адресу не для того, аби ви здумали, що він може стати четвертим у нашій спільній справі. Він вам допоміг лише з мого наказу і в межах того наказу. Все. Справу закрито, як каже в таких випадках наш спікер – ставлю крапку. Ви за мою небогу теж не переживайте, вона собі знайде, якщо схоче, з десяток інших Бруно.
- Ви праві, пане депутате, що знайде, і ви двічі праві – якщо схоче. Вслухайтеся, яке ємке слово – “якщо”. Ми про вовка, а він на порозі.
Орест сидів ближче до вікна і час від часу знічев’я дивився на подвір’я, де і побачив Бруно. Макс теж глянув і ляснув долонею по лобі:
- Ти диви, справді треба мити руки і сідати до столу. Якою б страшною і жорстокою не була війна, але й на ній обідня година майже завжди за розкладом. Ходімо, в їдальні вже мають накривати стола.
Орест майже заспокоївся тими балачками, хоча на летовищі придивлявся до Марти, наскільки зворушливо вона попрощалася з Бруно перед тим, як рушати через “зелений коридор” митного догляду до реєстраційної стійки. Яким задоволеним стояв пан депутат перед митним бар’єром і дивився їм у слід, поклавши одну руку на плече свого помічника, а другою робив “до скорого побачення”. І сумніви в щирості Макса, його небоги, мовчуна Бруно знову

читати