Завантажити

операції було лише віднайти цінні архівні документи. А про дещо інше лише натякнули найбільш довіреним – Орестові та Марті. Рік тому панну Марту направили до її вуйка на рідні землі, аби ближче до початку операції вона стала головним каналом зв’язку між Орестом і закордонним Проводом. Поки відбудовувався “Райський затишок”, Марта з Бруно займалася досить активно тіньовими оборудками депутата Макса, приглядалася не лишень до напарника, а й до інших людей, яких можна було б згодом використати для справи Організації. Спочатку їй було цікаво жити в незнайомій країні, серед інакшого люду, тут було багато-що не так, як їй розповідали колись кревні. Країна, з якою почала знайомитися Марта через віднайденого дядька Макса, виявилася для неї зовсім не схожою на красиві розповіді про втрачений її дідами рай, чи на землю обітовану. Марта зрозуміла невдовзі, що постійно жити у цій незатишній країні вона не зможе ніколи, але мала якусь там платню від Проводу і відносно непоганий заробіток у дядьковій фірмі, хоча й сподівалася на більшу щедрість віднайденого багатого родича. Марта продовжувала до нього всміхатися і говорити компліментні спічі щодо його мудрости й душевної доброти навіть тоді, коли її починала особливо дратувати дядькова скнарість, бо вона упевнилася в його доволі величеньких статках, поступово прилучаючись до його бізнесових таємниць. Дратувало Мартів раціоналізм найбільше те, що пан депутат не був схожим на справжнього бізнесмена, бо іноді міг викинути грубенькі гроші лише задля гонорової забавки, іноді лишень задля когось подивувати. Дратувало Марту, як єдину споріднену людину, що любий дядечко жодного разу “не зрозумів” прозорих натяків небоги на бажання придбати якусь дрібничку для неї в ювелірному бутику, куди вони зрідка заходили вдвох, аби Марта порадила дядькові, що може бути пристойним подарунком для корисної людини. Марнотратством уважала Марта і створення на заміському подвір’ї пана депутата оранжереї з екзотичними тропічними рослинами, його наміри прикупити кілька гектарів довколишніх орних земель, аби зробити там за кілька років поле для гри у ґольф – гри, яка була майже невідомою у цій країні. Марті не треба було забагато часу, аби зрозуміти, що були марними сподівання Проводу на розкрутку депутата Макса з метою підняти його найближчого часу на найвищі щаблі влади, аби смикати потім за мотуззя, як ляльку з театру маріонеток, хоча не ділилася з Проводом своїми спостереженнями. Макса скорше можна було б зарахувати до великого гурту звичайних вар’ятів, якому на відміну від інших бізнесових чи партійних колеґ просто довгий час таланило, у нього не було власних усталених моральних засад. Проте, він був досить майстерним актором, міг легко привабити будь-якого випадкового співрозмовника своїми щиросердними балачками, легко пристосовувався до будь-якої життєвої ситуації – якщо треба, на веселих чи солоних жартах, або ж на замудрих, дотичних до давніх філософів, сентенціях. Завдяки своєму комунікабельному характеру Макс міг бути і був своїм хлопцем у будь-якому таборі, тусовці, партії, навіть проходив за свого у випадковому шинку. Тримала Марта міркування з цього приводу лише при собі, чекаючи, коли постане час вертати додому, до світу інших людей. Ось, тоді вона і викладе Проводові всю правду щодо свого найближчого родича, бо ж істина їй дорожча за нього, бо ж до святої справи не можна залучати таких непевних людей...
Марта відлуння давньої леґенди про скарбничку з коштовностями у схроні, тому з обережности поінформувала дядька про мету майбутньої операції менше, ніж було дозволено Проводом, лише передала обіцянку, що закордонний Провід буде робити ставку і на Максову партію – вона отримає для розгортання своєї пропаґандної компанії перед наступними парламентськими виборами пристойні кошти, але спочатку треба знайти дещо з прихованих колись архівів. Попередні перемови про можливість майбутньої політичної співпраці мали бути проведені з Максом дещо пізніше на рівні чільного представника Проводу Організації, де Макса мали ознайомити з умовами надання фінансової допомоги. Підготовлені умови не були надто обтяжливими, бо ж Організація добре розуміла, що для відродження власного впливу на свій народ, що став надто “забамбуленим” через роки підневільного животіння, їй треба мати більш-менш поміркованого союзника, а вже через нього поступово перейти до активніших дій зі втілення власної проґрами...
Марті доручалося підготувати Макса до наступних розмов, якщо насправді буде віднайдено давній схрон з архівами, але й коштовності у ньому. Від того залежали варіанти співпраці з перспективним політиком: віднайдуться папери – гучний галас на голому ентузіазмі, а додадуться великі гроші – розпочнеться серйозніша робота. У будь-якому разі Марта мала готувати Макса до зустрічі з Проводом Організації поступово, радячи йому до часу не обговорювати із товаришами по партії про ті наміри, бо ж треба йому самому спочатку дізнатися, що можуть означати у грошовому еквіваленті пообіцяні Проводом “досить

читати