Завантажити

наводити прикладів з київського сьогодення, в забудові якого панують якісь завойовники із нахабним бажанням знищити не лише туристичну привабливість Києва, як міста давнього, але й пам’ять людську про ту давність. Згадався мені недавній епізод із теперішньої забудови Риґи, коли сучасний хмарочос зі скла і сталі постав на іншому березі Дауґави і не зовсім навпроти історичної забудови, а на віддалі, проте спричинив величезний скандал серед обурених рижан, який досі не загас – навіть є намагання провести референдум серед городян щодо його знесення.
Останнім часом я постійно звертаюся до теми неґативних проявів глобалізму на етнокультурному ґрунті, зокрема на мовному, але нічого не подієш з тим фактом, що мовою міжнаціонального спілкування у всьому світі стає анґлійська. Сьогодні в Латвії важко у будь-якому офісі державної установи чи приватної структури не зустріти працівника з пристойним володінням анґлійською. Спілка письменників Латвії входить до більшости з відомих европейських і світових творчих об’єднань, асоціяцій, союзів. Латиші беруть участь майже в усіх літературних фестивалях Европи, де робочою або другою мовою є здебільш анґлійська. Хоча на кількох традиційних літературних імпрезах у Латвії, на яких я буваю майже постійно, завжди робочою мовою є латиська, інколи до деяких гостей підсідають перекладачі. Винятком було під час святкування Риґою свого 800-ліття 2001 року проведення Третього круглого столу поетів Европи, де було дві робочих мови із синхронним перекладом через навушники для бажаючих. Як же там незатишно себе почували представники з країн СНД. Доводилося сідати біля давніх знайомих і пошептом переповідати основні моменти дискусійних розмов і промов. Латвія постійно запрошує до себе з різних країн перекладачів латиської літератури і вона не губиться у світі, я брав участь з того приводу не кожного разу, а лише у п’яти семінарах і конференціях в Ризі, але не можу згадати жодного подібного заходу в Києві за часи незалежности України. Є серед моїх колеґ лише декілька ентузіястів, які лише завдяки власним зусиллям намагаються хоч трохи представити світові сучасну українську літературу. А як може бути в нас інакше, коли в Україні нема того, що є в Латвії – до громадського (недержавного!) Фонду культурного капіталу відраховуються кошти з продажу тютюнових та алкогольних виробів за встановленими Законом відсотками, як і від прибутків закладів азартних ігор, гральних автоматів тощо. При створенні такої інституції до її статутного фонду Латвійська держава одразу перерахувала два мільйона доларів США, що в порівнянні з населенням України, якби сталося в нас щось подібне, мало б скласти СОРОК мільйонів доларів або ДВІСТІ мільйонів гривень! В Латвії, як і в інших цивілізованих країнах, є розуміння, що інвестиції до культури є прибутковими для розвитку економіки...
Чи багато европейськости в сучасній Україні? Дехто мені наводить приклади корупційних скандалів серед европейських високопосадовців і тішиться думкою, що ми майже однакові. Але ж у будь-якій країні навіть одна ґазетна публікація може викликати відставку посадовця найвищого ранґу, або й уряду в цілому. Згадаймо, як було швидко висловлено імпічмент литовському Президентові за те, що він лишень посприяв у прискоренні отримання литовського громадянства одному зі своїх знайомих. Або кілька років тому король Швеції мусив з телевізійних екранів виправдовуватися і просити пробачення перед своїми підданими за те, що був помічений у перевищенні швидкості, коли був сам за кермом у авті, як їхав з-за міста до столиці. Щось подібне у нас можливе? Гірко згадувати, скільки наших “недоторканих” достойників загинули через власне нехтування правилами дорожнього руху, але кожного разу це давало підставити лише звинуватити когось іншого в “підступному теракті”. Найбільшим злочином для посадовця у Европі є пійматися на брехні. І не лише для посадовця! Я вже й запитувати не хочу, чи хтось зможе навести щось з подібного у незалежній Україні, крім Помаранчевих подій. Але ж тоді просто дістали народ Великою і Загальною Брехнею! Всім, навіть членам Европейського Союзу здалося, що ми зрівнялися зі справжньою европейською демократією. Але ж, панове, що сталося потім? Чи не стали ми ще більш далекими від об’єднаної Европи взагалі та від европейськости зокрема? Проте при всіх негараздах у добробуті окремо взятої родини чи економіки всієї держави цілком, при очевидному занепаді культури і моральности, на мою думку найбільшою вадою нашого сьогодення є невміння до толерантного спілкування з тими, хто трохи інакше сприймає якесь суспільне явище чи має трохи відмінне бачення поступу країни до стабільного розвитку економіки. Такого спілкування, коли не сприймається позиція опонента, але не виливається на нього діжка лайна. А при досягненні якоїсь згоди її не порушують наступного дня, або й одразу – поки не висохли чорнила. Депутати різних рівнів, які обиралися за списками (тобто притримувались певної ідеології та програми її виконання) раптом переходять до

читати