Завантажити

висловлював справедливі претензії за участь у падінні Польщі, бо ж вона “падаючи та й вас розчавила...”. Я читав тодішні примітки до “Кобзаря” уважно, але не йняв їм віри, що Шевченко начебто помилявся у своїх оцінках наслідків діяльности Хмельницького. Ще з перших відвідин Польщі, а це сталося вже після розпаду Радянського Союзу, бо ж раніше я був “невиїздним”, мені поталанило на знайомство з мудрими людьми – двома польськими професорами, які розпочинали збирати однодумців до досить важкої роботи з необхідности порозуміння між нашими народами. Справді мудрими, бо вони не боялися зачіпати найтрагічніших сторінок наших взаємин, де з обох сторін було вдосталь образ і навіть крови. Вони торкалися начебто невигойних ран, давніх і недавніх, але ж зі шляхетною метою, аби ніколи не повторювати провідникам наших народів сьогодні й в будучині подібних помилок, аби були разом наші народи, бо така вже випала історична доля – жити поруч. А хіба можна відчувати комфортність без дружніх стосунків з сусідою?... Зо останні кілька років я проїхав всю Польщу від східних кордонів до кордонів з чехами та німцями. Нині ті кордони стали надзвичайно прозорими без ніякої загрози нікому з сусідів щодо можливости розпочати найменшого прикордонного конфлікту. З ким би не довелося мені спілкуватися у тих польських подорожах, але кожного разу наголошувалося на тому, що б і з Україною швидше б постали такі ж самі прозорі кордони. І до мене вже рідше вертаються думки щодо повторення інших моїх відвідин більш віддалених країн, включно із заокеанськими, де довелося колись побувати, багато рідше думаю про них – я просто частіше став відвідувати Польщу, бо маю тепер там удосталь не просто однодумців, а друзів, з якими не існує ані мовного бар’єру, ані підступности чи ворожости, ані якогось непорозуміння. Ми спілкуємося кожен своєю мовою без ніяких перекладачів, добре розуміючи один одного..
Моя трохи розхристана розповідь увесь час збивається з основної теми до політичного сьогодення, віддаляючись і від моїх літературних зустрічей, і від мистецьких уподобань, від розповіді про взаємні переклади віршів. Може через те, що розвиток культурних стосунків набуде більшої сталости, коли здійсняться наші епізодичні мрії про майбутнє повноправне приєднання України до Европейської спільноти, а в цьому напрямку саме Польща є найбільшею нашою помічницею. Я збиваюся з основної теми до того, що найбільше болить сьогодні мені й не лише мені, хоча я хотів спочатку розповісти лишень про витоки моїх давніх проявів потягу до Польщі, до її культури і до нашої спільної історії. А все справді починалося з банальної цікавости допитливого студента до читання іншої (не нашої!) преси, бо відчув, що там менше заборонених тем, що зможу знайти відповіді на деякі сумніви щодо непохитности комуністичного режиму в Радянському Союзі, до єднання з яким начебто “спрагло тягнуться всі народи світу”. Дещо знаходив, навіть багато більше ніж у часописах зі Східної Німеччини чи з інших країн тодішнього “соцтабору”. А поступово заглибився до наших спільних першоджерел зі спробами розібратися в історії протистояння, його причинах і наслідках, а вже згодом розпочався пошук і знаходження спільних цінностей, нагальних спільних завдань до дружньої співпраці. Не задля поглинання одного одним, а задля взаємозбагачення культурного і духовного. Ніяке світле майбутнє не може бути побудоване без вивчення помилок у вчорашньому. Я намагаюся не лише вчитися разом з моїми польськими друзями, але й щось робити в тому напрямку, навіть не щось, а зовсім конкретні справи, нехай вони не такі вже й глобальні, але вони теж прискорюють наближення того дня, коли не буде між нашими країнами ані митників, ані прикордонників, ані байдужого (слава Творцеві, що вороже вже стрімко зникає на очах!) ставлення до спільних проблем...






ПРОЯВИ ГЛОБАЛІЗМУ НА МОВНОМУ ҐРУНТІ

(«Слово Просвіти №28,2007)

Не так вже й багато спливло води річищем Дніпра та інших відомих у всьому світі рік і річок, а водночас і найменшими безіменними ручаями, спливло, сточилося врешті-решт до світового океану із того недавнього часу, коли у всьому світі постала порівняно нова для нього проблема. Ще менше проминуло часу відтоді, коли виявилися її болючі сторони для окремих країн і окремих етносів. Відтоді, коли навздогін цьому явищу постало розуміння необхідности боротьби з неґативними проявами наслідків того стрімкого поступу людської цивілізації, які у своїй сукупности звуться сьогодні всіма просто глобалізмом. Сьогодні це розуміє кожен із тих, які так чи інакше дотичні до цього глобального явища сучасности, а дотичними безперечно є всі жителі планети, на якому б її краєчку чи куточку не проживали. Щоправда, вони різно розуміють і через те різно оцінюють всілякі глобальні наступальні зловорожі дії чи, здавалось би, надзвичайно доброзичливі його впливи на подальший розвиток людства. Всяко різно: від чемного схиляння перед неминучістю коритися на милість переможця, через силу нівелюючи власну індивідуальність,

читати