Завантажити

Україні жешувський письменник Збіґнєв Доміно, автор виданої українською мовою епопеї “Сибіріада польська”, і його молодший колєґа Анатоль Дячинський, який також подав у своїй автобіографічній книзі гірку правду поневірянь “спецпоселенців” вже у сухих і холодних степах Казахстану. Також, як і у Доміно, в розповіді пана Анатоля йдеться про біди не лише про польських вигнанців, але й про біди представників інших народів, включно з українським. Роман Дячинського “Про тих, позабутих, згадайте хоч словом” ще має прийти до українського читача, дати уявлення про масштаби комуністичного терору і на наших, і далеких азійських землях. Збіґнєв Доміно зауважив якось побіжно, без зайвого акцентування, оскільки вважав свою думку безсумнівною і вже загальновідомою, що ніщо так не змогло стоваришувати різні народи, навіть ті, котрі колись ворогували між собою, як шовіністична імперська політика тої держави, яка сьогодні, хоча й набагато звузилася у своїх кордонах, та ж продовжує мріяти про давню велич, про повернення під свій скіпетр “невдячних народів”. Епопею Збіґнєва Доміно вже перекладено на кілька мов, цей твір продовжують перекладати і далі, готується його екранізація. Але не тільки спогади про сумне було головними темами обговорення нашої подальшої співпраці. Була і відправа у храмі, і прийом мером Жешува, - це місто є центром Підкарпацького воєводства. Відбувалися виїзди учасників, в першу чергу – гостей свята, на зустрічі з читачами, було й покладання квітів на могилі видатного польського поета Юліана Пшибося з відвідинами його музею, інтерв’ю гостей журналістам з усіх засобів масової інформації: радіо, телебачення, ґазет. А незабутні спільні співанки у багаття, коли звучали пісні різні, але дуже схожі словами й мелодіями, аж палко сперечалися представники трьох народів, чия то насправді пісня! Чия? А наша – спільна, бо найчастіше на тих зустрічах кожен міг говорити своєю мовою, але його розуміли всі присутні без перекладу, що лишень підкреслювало нашу спорідненість. На жаль, подібного ніколи не траплялося зі мною на літературних зустрічах у Росії, а інколи – навіть в Україні...
Коли ми після палких і результативних дискусій поверталися до Ряшева з карпатських лісів, Збиґнєв Доміно жартома запропонував мені подумати над поверненням Україні карпатських Бескидів в обмін на “място Львув”, на що я відповів йому більш серйозною пропозицією: - “Візьміть, друзяки, до себе, тобто – до Унії Европейської, не лише Львів, а всю Україну. Тоді кожен поляк, як і кожен українець, зможе вільно і без ніяких обмежень пересуватися на наших спільних просторах від Чорного до Балтійського морів (од можа до можа).” Колеґа без ніяких вагань і досить емоційно потис мені руку і одразу наповнив келихи для тосту за прискорення вирішення наших територіальних та історичних проблем саме через такій спосіб – скорішого вступу (прийняття) України до Европейського Союзу. Я абсолютно певен, що цю думку буде поширювати не польських теренах не лише колеґа Збіґнєв Доміно, вона й так уже входить поступово до свідомості поляків завдяки взаємним зустрічам на різних рівнях не лише письменницької братії, про це говорять і результати соціологічних опитувань серед громадян Польської держави – слабшають давні стереотипи і на побутовому рівні.
Міжнародну зустріч, про яку йдеться, започаткувало і проводить у Підкарпацькому воєводстві Жешувськє відділення Союзу польських літераторів під назвою “Література кресів Польщі, Словаччини та України”. У червні цього року вона відбувалася учетверте, але після цьогорічних дискусій п’ята зустріч вже дещо змінить назву: замість застарілого й недвозначного слова креси буде вжите більш коректніше визначення територій спільного проживання – пограниччя. Мені вже надіслали польські письменники запрошення для продовження дружніх дискусій на 2008 рік під відкориґованою назвою імпрези. Само собою зрозуміло, що багато інших українських літераторів щороку бере участь у подібних зустрічах у Польщі зі своїми колеґами в різних місцях. І я теж буваю на дружніх дискусіях не лише у Підкарпатському воєводстві. З різних польських зустрічей кожного разу залишається в мене багато чого непересічного, пам’ятного, приємного. Вони відбуваються в багатьох реґіонах братньої Польщі, варто згадати хоча б реґулярний збір поетів Польщі, Чехії, Німеччини та Україні у Вроцлаві під гаслом “Поети без кордонів”, або письменницькі зустрічі у Варшаві чи Закопане, в інших воєводствах. Для участі в них кожного разу запрошують все більше і більше письменників з України. Виникає різноманітних літературних фестивалів все більше і більше, і майже всі вони згодом стають реґулярними літературними імпрезами, і кожна має своє обличчя. І кожного разу на них відчуваєш себе причетним до великої европейської родини, де всі народи живуть у своїх країнах, але без кордонів і митниць, без старших і молодших, живуть значно комфортніше за нас. Але справа не лише в тім, не тільки в українському розумінні нової об’єднаної Европи, але й більш значущим стає знайомство

читати