Завантажити

росіянами, хоча в них поки що існує різниця між готовими зватися “русскіми” і просто громадянами Російської Федерації – “россіянамі”. Проте ця спільнота й під час свого визрівання, скільки б там не склалося відсотків з колишніх нас, надто аґресивна у своїх намірах до сусідів, оскільки перебрала на себе всю попередню історію розвитку Московії. Аґресивна ще тим, що й нині, як і в часі проминулім, продовжує діяти на всіх постімперських теренах давнє спостереження В. Ульянова (Леніна), що ніхто так не пересолює в частині суто російського питання, як порусачені інородці. Частина з них, якщо навіть не змінила офіційно в паспортних даних з різних причин своєї національності на користь найголовнішої в СССР, що заохочувалося у всі часи на теренах тої імперії всіма режимами, але складає і поза теперішніми її межами бойовий аванґард у вигляді “русско-язичнава насєлєнія”. Ті, кого не питаючи відносять до такої катеґорії, як і ті, котрі й самі так себе визнають з незрозумілою для інших гордістю, однаково вже не є і ще не є представниками якогось певного народу, а тільки зденаціоналізованим “насєлєнієм”, а точніше – перехідною популяцією для поповнення “нової історичної спільноти” під старою назвою – “вєлікорусский народ”. Я не знаю, ким себе нині вважають в Росії ті політичні та державні діячі, хто згадався мені просто для прикладу з носіїв неросійських прізвищ, вони досить різнокаліберні за становищем в суспільстві, але є вдоста відомими особами теперішньої Російської Федерації та її імперської політики: Алксніс, Боровий, Боровик, Жеріновський, Лисенко, Лімонов (?), Умалатова, Христенко, Чубайс, Шахрай, Швидкой, Явлінській і несть їм числа, і вони всі активно працюють на стежках неоголошеної, поки що підкилимної, війни за поновлення Імперії в старих кордонах. Хто більш аґресивно, хто й зовсім ліберально (навіть запровадили новий термін – “ліберальна імперія”), наче й не помічаючи своєї “ліберальної” аґресії, але всі вони діють в однім напрямку. А хіба в стрічному напрямку з території нашої держави, як і всіх колишніх республік “нєрушимого союзу”, не діють не менш активніше такі самі порусачені інородці, які засідають в нашому парламенті або займають відповідальні посади на найвищих щаблях влади, аби те відбулося і сталося якомога скоріше?...
Дехто з тих, хто хизується високою освітою, стверджує, що цим асиміляційним процесам протидіяти навіть шкідливо, бо хіба можна воювати із законами світобудови, для чого наводять навіть конкретні приклади, насамперед – другий закон термодинаміки, відомий ще під назвою “ентропії”, або теплової смерті. За тим законом, якщо не вважати його чинність локальною в часовому і просторовому вимірах, все у великому Всесвіті має колись зрівнятися до одної абсолютної нульової температури, тому все поступово вирівнюється, назовсім відмирають найпершими ті, хто не може злитися з іншими в одне ціле, саме тому в процесі еволюції всі народи Землі колись стануть одним народом з одною мовою, з одною культурою. Якщо так, то навіщо витрачати енергію в боротьбі з неминучим? Звучить, як в одному зі старих анекдотів: – “Якщо вам загрожує зґвалтування, то не пручайтеся, а...” Тільки цього разу мені вже не до смішок, мене причавлює тривога за долю не тільки свого народу. Тривога, але ще не розпач, бо я продовжує зовсім не вірити в те, що в такому разі той гіпотетичний єдиний народ зможе мати щось такого спільного, яке можна було б навіть почасти назвати новою культурою. Загальноземлянська цивілізація з її багатою історією та справжньою високорозвиненою культурою є яскравим мозаїчним панном, де кожен нарід від найчисельнішого до найменшого, лише кількісно, представлений своїм коштовним камінцем чи шматочком смальти, які різні за розмірами, конфіґурацією, кольором чи кольорами, рівнем обробки тощо. Коли випадає з тої панорами якийсь шматочок з власної немочі, чи його нахабно вибивають відбійним молотком, то не є головним, бо з кожним випадком подібного бузувірства біднішає наше загальнолюдське панно. Скільки вже на ньому сірих плям замість яскравих камінців постало лишень за останнє століття? Тільки на території одної шостої земної суші за сімдесят років існування СССР зникло більше семидесяти мов і одночасно самобутніх народів у ім’я творення нової спільноти! Дехто з дослідників називає, що більше ста! Не всі вони розчинилися в новій історичній спільноті. Дехто просто вимер...
Людство нарешті почало усвідомлювати небезпеку для свого існування, відчуло наближення своєї руйнації від нахабного поводження з навколишнім середовищем, тому скрізь з’явилися різноманітні рухи стурбованих “зелених”, войовничі антиглобалісти проводять гучні акції протесту скрізь, де збираються лідери великих держав, а мирні вчені стиха поповнюють сторінки товстелезних “червоних” книг детальними описами представників флори і фауни, яким загрожує зникнення. Про кого тільки не турбуються ті вчені – комарики і едельвейси, тигри й конвалії! І все це на тлі нищення цілих народів, для котрих мала б бути давно створена

читати