Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

першому по Залісах, доки не потягся в партизани, не закомісарив, а тепер ось маєш, через таких і починається суєта... – Кругова порука, – продовжував Зельбсманн. – Село, рятуючи себе як єдиний організм, спільно відрубує частини, що загноїлись. Спільно! І потім неминуче шукають захисту в нас від партизанів. Отак, Михайлич. І цей староста міг урятувати Заліси, і я його прекрасно розумію. Але село загине, на жаль. Будемо вважати тепер, що воно загине через одного вас, Михайлич.
Позаду ніхто не зрухнувся, а в Поліводи в душі спалахнула така лють, що він би зараз і Зельбсманна відштовхнув, і охорону, аби вчепитися Михайличу в горло, задавити, розчавити, коли вже не здогадався колись підказати Голюку, Орлику чи Окуню прибрати цього Михайлича, стерти з лиця землі, з болотом змішати. Та стримався, перевівши погляд собі під ноги.
– Добре. Не шкодуйте. Дарма нічого не пропаде, – говорить Зельбсманн. – За службу дякую. Добре, що настроїли відповідним чином своїх людей. Поможуть. Роботи буде багато.
Андріян Никонович потроху заспокоювався. Врешті, подумав: чого це мені збрело в голову на свій лад усе переінакшувати, їм і справді там, згори, видніше, як чинити. Моє діло вказівки точно виконувати. Вирішили так, значить, треба. Піддався Рауху, захотілося забезпеченої старості, хотів клопотів позбутися. А на горі інакше витанцювалось. Коли й треба на кому гнів зганяти – то на собі: не лізь поперед батька в пекло. Цей, певно, з Бреста, дякує за службу, та радості од того мало: сам-бо не дотяв чогось.
– І вам, пане Поліводо, попрацювати доведеться, – вивів його з задуми голос Зельбсманна, – я подумав щойно і вирішив піти вам назустріч у добрих починаннях, які я прекрасно розумію. І справді: чого ради всьому селу підставляти за когось голову? Зробимо так. Операція вже починається на хуторах, її не відвернути. Винні там, невинні – на тому світі зберуться разом і з’ясують поміж собою. Хоч, пане Поліводо, мушу застерегти: винні всі, у тому числі й ви. Чого ж винуватити того тільки, хто пішов у партизани? Чи того, хто шматок хліба їм давав? А сусід куди дивився? Отож-бо! Але зважимо й на забитість волинського поліщука: моя хата з краю, мовляв. Ну, крайні хати вже горять! – засміявся Зельбсманн. – Думати пізно. Слухайте, пане Поліводо. Людей зганятимуть сюди, у центр, он уже хлопці яму розмічають. Маєте-таки помогти односельцям. Візьміть кількох своїх людей, обійдіть принаймні ближчі хати. І скажіть таке: у кого буде біла пов’язка на рукаві – знак визнання німецької влади, – буде помилуваний разом із родиною. Зрозуміли? Біла пов’язка! Багато ви зараз не встигнете, першу партію таки розстріляємо для пам’яті, для нагадування нащадкам, а іншим групам оголосите: біла пов’язка на рукаві, чи на лівому, чи на правому, – немає значення. Зрозуміли? Таким чином, вам залишиться над ким порядкувати, і це стане також круговою порукою, майже як і ваш план. Операції ж самої не відмінити, вона розписана по нотах і хвилинах, невідворотна, як доля. Тим, що отут у списках, порятунку, звичайно, ніякого, тут усе справедливо. Згода? Дійте.
– Мюллер! – гукнув потім Зельбсманн неголосно, і до машини підскочив офіцер. – Давайте сигнал і починайте.
Зашипіла й полетіла в небо ракета, а Андріян Никонович ще не рушив із місця.
– Але ж, пане...
– ...полковник, – заохотив Зельбсманн.
– Але ж, прошу, пане полковнику, – ніяк не міг упіймати думку Полівода, – ця біла пов’язка... Поначеплюють усі, а хто й для виду, хіба ж ми знаємо всіх підпільників, та активістів, та тих, хто помагає партизанам? Їм що: начеплять для виду, а потім знов за своє?
– Не турбуйтесь. То вже наші клопоти. Ваша справа – довести до відома: біла пов’язка на рукаві – перепустка в цей світ, бо для мене зараз Заліси – мертві.
Андріян Никонович Полівода аж ніяк не чекав такої розв’язки. «Може, це я такий тупий став на старість, – подумав він, ніяк не зважуючись рушити з місця. – І стою чогось, коли завдання поставлене ясно. Що ясно? То всіх стрілять, то біла пов’язка... Вже коли всіх, то всіх, а там і справді хай розбираються на тому світі між собою. А тепер він мені розколе село на мертвих і живих і поїде собі, а живі за свій страх, за переляк, за приниження зсукають мені з тих білих пов’язок таку мотузку, що всю сім’ю витримає.
Та моє діло – виконувати! Дідько його візьми, хай вони собі там думають. Я ж не знаю, чого сонце щодня сходить, але знаю, що воно є і зійде, то чого мені тут мудрувати? Виконувати!»
– Не забудьте ж і своїх рідних попередити! – гукнув услід Зельбсманн.
Швидко розвиднювалося, Андріян Никонович навіть не помітив, як світанок перейшов у день. На хуторах уже гриміли постріли й піднімався дим. Поліцаї, що копали велику прямокутну яму – до гибелі їх нагнали, – заглибилися майже по пояс, а він ніби добу тут стоїть.
– Ходіть зі мною, – сказав Полівода своїм рідним заліським поліцаям, які вбереглися в травні й прожили літо по своїх домівках, ні в що не втручаючись, кожен сам по собі, такі ж ледарі, як і комендант

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери