Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

що справа, ніс подзьобаний віспою і зарошений дрібненькими краплями поту, мов німець страждав на серцеву недостатність.
Зельбсманн уже чекав їх, у розстебнутому шкіряному плащі, під яким виднівся цивільний костюм, простоволосий, ґвалт у тюрмі його, здається, не обходив, але все ж він вибрав той момент, коли всі четверо глянули на нього, кинув промовистий погляд у бік тюрми і презирливо всміхнувся, коротко і байдуже. Конвоїри, помітивши це, зрозуміли, що прочуханки не буде, винувато стушувалися, перестали штурхати в’язнів, узагалі не знали, що робити далі.
Зельбсманн упіймав погляд Михайлича і, як втаємниченому, кинув йому: бачите, як я й казав ото вам, чого варті виконавці. Виконавці – недолюди, куди б їх не поставили. Зельбсманн аж рукою безсило махнув: починайте... Тюремний двір був маленький, бетонований, із десятком шибениць під глухою стіною, із сиротливо накинутими поверх поперечин мотузками, тільки на двох петлі звисали донизу, і біля тих двох шибениць стояли конторські табуретки.
Солдати охорони вишикувалися, посвячені стояли групкою біля якогось чоловіка в чорному цивільному костюмі, а той чоловік витягнув із теки папірці і забубонів вирок. Зельбсманн походив сюди-туди, втративши будь-який інтерес.
Михайлич оглянув товаришів. Андрій Савосюк серйозно дивився на німця, що читав вирок, Варавка теж наче слухав, але погляд його блукав байдуже по темних кронах дерев, Йосип, блідий, споглядав бетон десь у себе під ногами. Німець під кінець підвищив голос, але так спотворив прізвища нижньосаксонською вимовою, що Михайлич не розібрав, кого будуть страчувати, а німець уже акуратно вкладав папірця до теки. Розпорядник повернувся до них і махнув рукою: ведіть.
– Ну, дивіться там мені, хлопці, – тихо шепнув Невидимець-Варавка...
– Не бійся, з нами буде все в порядку. Прощай, – сказав Михайлич, а Йосип звів голову й кивнув, і Варавка рушив, не чекаючи.
– Прощайте, товаришу комісар, перебачайте, коли що не так, як уже вмів, – сказав Андрій Савосюк і теж рушив, щоб не відстати від Варавки.
– Усе буде гаразд, – встиг сказати Михайлич. Проходячи мимо Йосипа, дід нахилився і поцілував його в щоку.
– Хай щастить тобі, синку. Поплач, коли тяжко.
Разом вони й підійшли до табуреток, Невидимець-Варавка й Андрій Савосюк. Невидимець почекав, доки його підсадять, дід із натугою забрався сам. Не дозволив, щоб і петлю йому накидали, сам узяв до рук. Варавка ж наче розтягнув задоволення, почекав, доки обслугують. А тоді перекинулись із дідом словом, мабуть, попрощались, Михайлич слів не чув, бачив тільки усмішку Невидимця, вона зараз не сходила в нього з обличчя, справді красивого – не встигло ще обрости щетиною за добу, дід же построгішав, повеличнішав.
Ще якась команда пролунала, тепер уже різко й голосно, невдоволено.
Кат нахилився перед Невидимцем, щоб вирвати з-під нього стільчик, і тоді Микола схитнувся тілом і коротко, Михайлич навіть не помітив, як він розмахнувся, вдарив німця нижче підборіддя, в горло, ботинком. Михайлич тільки побачив, як німець, раптово зіщулившись, поменшавши, відлетів, упав на спину, захрипів, пальці його конвульсивно забігали по грудях, ніяк не могли дістати горла, опадали, а зведені судорогою коліна тягнуло до підборіддя. Микола ж дивом утримав рівновагу і переможно засміявся, дід, що був узявся за петлю, готуючись накинути на себе й, може, що сказати, застиг. Клацнули затвори автоматів, замішання виникло поміж німців, не знали, чи кинутись на поміч кату-невдасі, чи кінчати полоненого, проте, здається, вирішили одразу прикінчити.
– Назад! – голос Зельбсманна, як тріск електричного розряду, зупинив тих, що вже зводили зброю. – Не стріляти! Повісить!
Кілька чоловік насторожено, не зводячи погляду з Миколи, рушили до шибениці, Микола засміявся вже вголос.
– Знайдіть гака, щоб висмикнути табуретку, – порадив він.
Михайлич не витримав, щоб не глянути на Зельбсманна, і той чекав його погляду. Ну, й що ж, читалося в очах полковника, що тут дивного, Невидимець – хороший екземпляр, а це – лайно. Одначе його багато, і що тут вдіє Невидимець.
Троє почали якось по-котячому, невпевнено кружляти довкола Миколиної шибениці, ззаду не могли підійти, бо заважала стіна, приноровлювались, як висмикнути ту стару конторську табуретку. Микола ніби очікував моменту, вішальники відверто боялися всіх: Невидимця, начальства, Зельбсманна – тому, коли Варавка замахнувся навмисне, знаючи, що нікого не дістати, далеко, вони сахнулися, і Зельбсманн розсміявся, а в розпорядника струмок липкого поту побіг униз по спині.
І тоді один ліг на бетон, підповз і висмикнув ту кляту табуретку.
Дід не став чекати, доки візьмуться за нього. Смачно плюнувши на три боки, узявся за петлю й усе зробив сам.
– Цих до мене в машину, – розпорядився Зельбсманн, показуючи на Михайлича і Христюка – у Заліси.
11.
Нарешті на більшості хуторів відбахкало, відстрочило, відкричало, відстогнало – тепер там тільки горіло й диміло, зашморг стискувався довкола центру.

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери