Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

– У вас є дозвіл ходити вночі?
– Немає. Я прослизну.
– Усе одно. Стріляють без попередження. Мало що... Чуєте?
Він підійшов і сів навпроти неї, дуже близько.
– Мені треба йти, Віє.
– Куди?
Він усе зробив. Мавр зробив свою справу. Микола узяв Віїні руки і заховав у долонях обличчя.
– Скільки вам років?
– Двадцять три.
– Я старша за вас.
Дзюркотіла вода. Вони забули закрутити кран.

...Хлопці сиділи і лежали де заманеться, і німецька форма досить пом’ялась, а нема нічого гидкішого, як зім’ята бруднувато-зелена німецька форма.
– Все в порядку? Ти відпустив її?
– Все в порядку... Зараз обговоримо план дій.
– Поїсти б.
– Я принесу дещо.
– Хріново помирати фріцем, – сказав хтось, – посунься, Бах, я примірю каску.
– Досить тобі.
Щоб кітелі розправились, їх трохи побризкали водою і довго обтягували поли. Почистили чоботи, застебнули всі ґудзики, а каски на головах хлопців були завеликі, висіли над очима, як металеві стріхи.
Вони вишикувались, як звичайне відділення вимуштруваних і дисциплінованих німецьких солдатів. І Микола став їхнім командиром, одягши кітель піхотного лейтенанта. А галіфе було в нього з комплекту польової офіцерської форми, звичайне галіфе.
– Усім зрозуміло, на що йдемо? Усі за? Одноголосно. Якщо вцілять у мене, команду приймає на себе той, хто першим помітить, що мене немає. І все по плану. Вперед!

З вікна комендатури Микола бачив площу, а по ній бігли хлопці до під’їзду будинку навпроти, скажена стрільба спалахнула раптово, наче краплі швидкого дощу забарабанили по бляшаних дахах. Хтось упав, його підхопили, зникли в кам’яному роті під’їзду.
Микола з-за якогось виступу вистрілив кілька разів і кинувся через дорогу, а двоє прикривали його з під’їзду, хтось обличчям униз лежав під стіною, мертвий.
І коли вже був на задвірках, то побачив, що хоча справа вдалася завдяки раптовості нападу, вони не змогли відірватися від переслідувачів бодай на хвилину, і в під’їзді вже з’явилася погоня – кроків за двадцять. Поруч із ним тиснувся до стіни Вася – вони залишились в ар’єргарді.
Кулі чмокнули в стіну, і на голови посипалася пилюка. Микола кинув приклад до плеча і чітко, наче на тренуванні, вразив чотири фігури в під’їзді. Ті й справді звалилися, як мішені, і тільки четвертий спочатку кинувся на стіну, а потім відлетів назад, мовби м’ячик.
– Біжи! І до ріки...
Вася вискочив на сусіднє подвір’я, і стрільба та вибухи гранат тепер ніби гриміли далеко, а німці в цьому дворі були не розгарячені боєм, а заклопотані, вони ще не пірнули в бойовисько. Поки Вася закидав їх гранатами і розстрілював майже в упор, вони так і не встигли вийти із цього стану, і відчай допоміг Васі прорватися. Він перестрибнув через стіну, яка виявилася довгою і високою, ще й зі слідами старого вапна. Він побіг попід стіною, а за ним по стіні кинулися вслід кулі й догнали.
Ну, звичайно, вони розуміють, що сталося, звичайно, начальство за роззявкуватість не погладить по голівці, і тому німці пертимуть на костьол, як божевільні, бо ззаду їх підганятимуть люди, яким випало або вмерти на площі перед костьолом, або бути потім розстріляними своїми!
І кулеметник не міг відірватися від гашетки бодай на мить, німці бігли площею, в Алекса було зручне місце, вузеньке вікно-бійниця, він бачив німців трохи згори та бив, бив, не відриваючись, бо ніколи не бачив такої атаки, і добре, що він додумався з’єднати кілька стрічок докупи.
Нижче, під ним, примостився інший боєць, але стріляв він у протилежний бік, уздовж вулиці, що круто опускалася до площі, і йому здавалося, що німці біжать повітрям...
Бах зумів вилізти вище за всіх, і в нього була своя вуличка, а німці були, мабуть, далеко, ще не зрозуміли, що сталося, і Бах швидко загнав їх у мертвий простір, під будинки.
З четвертого боку до костьолу майже впритул підходили будинки, німці бігли по дахах, але їхня атака швидко захолола, бо по дахах бігти важко, потрібна обережність, а обережність – повільність, і їх позбивали звідти.
І над усім витала пилюга.
Кругова короткочасна оборона була запланована і раніше, вона себе виправдала, але німці, стрибаючи через трупи своїх, увірвалися у двері, люди, сховані за колонами, зустріли їх кинджальним огнем, загриміли гранати, і за якусь мить усе обірвалося так само раптово, як і почалось...
Кулеметник повільно зсовувався із свого місця, чіпляючись за карнизи, і в очах у нього світилася сльоза, зовсім не від болю, бо біль уже відійшов, залишився на цьому світі. Він повільно зсовувався і тихо цілував зброю, свої руки, а тоді зірвався і впав на трупи чужинців.
Тиша тисла на живих, і вони зітхнули полегшено, почувши, що іржаво скрипить щось, розгойдуючись на цвяху, кам’яний бог упав на трупи, а за ним упала його рука з хрестом, бо була вона легша і долетіла донизу трохи пізніше, точніше, то був хрест із прибитою до нього рукою; і посічені кулями та осколками святі так і не зуміли додивитися крізь дим, чи звільнився

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери