Завантажити

1.
...Отож, Михайлич, ваша мовчанка мене, власне, й не дивує. Якщо ви так уже затялися, гаразд, поговоримо про мовчанку на допитах. Точніше, я говоритиму, а ви слухатимете. Я розмовлятиму за двох, бо напевно знаю: те, що я казатиму, так чи інакше впливатиме на вас. І хай це звучить нескромно, але мені неважко буде визначити, що ви там подумки відповідаєте, а оскільки я ще трохи й психолог, то зможу зафіксувати і реакцію вашої душі. Дозволю собі з цього приводу заглянути в майбутнє. Розумієте, надійде час, коли людям не потрібно буде збиратися на мітинги, штудіювати премудрі талмуди, щоб дійти одностайності, об’єднатися ідеєю і спільно діяти. Просто ті люди настільки – кожен окремо – пізнають закони розвитку, що індивідові неважко буде самотужки вирахувати, як діятимуть його побратими. Запевняю вас, відхилення, продиктовані індивідуальними особливостями, будуть незначні, бо це – як математика: двічі по два – чотири. Оце і є справжня передача думок на відстані – однаково мислити! Ясно, той час ще далеченько, і таких індивідів, можна сказати, однаководумців, не в шаблонному, звичайно, розумінні, обмаль, їх можна порахувати на пальцях. І знаєте, у мене якась манія, хобі чи що: я хочу знайти чоловіка з отакими моїми нахилами серед ворогів. Ви мені імпонуєте. Високе чоло, волосся пряме, непокручене, без усякої циганщини чи інших домішок, череп без неврастенічних ґуль, строгий ніс, напружені щоки, чого не приховає й ота щетина, відрощена в каталажці, чітка лінія губ, ви не жуєте їх разом із думкою, а підборіддя свідчить про характер неординарний. Одне слово, – у вас гарна спадковість. Ви народилися десь у сімнадцятому, і ваші батьки, перш ніж зачати вас, не встигли поруйнувати і своїх організмів монополькою, якої в царській Росії випивалось на рік по двоє відер на душу населення, враховуючи і немовлят і каторжан, котрим горілки не давали. До всього цього ви зростали в нових умовах, вони, ці умови, змушували ваш мозок не дрімати. Звичайно, багато ви не могли почерпнути з «Короткого курсу історії ВКП(б)», але ж вас вивчили на офіцера, коротше, можливість ворушити звивинами була. Хай вони закручувались в інший бік, та не дрімали ж, працювали. Головне, щоб було бажання мислити, а вже рух думок знайде правильне річище. Це все я веду до того, що двоє розумних людей можуть дійти згоди, наголошую! – розумних, бо коли один із них уперто каже на чорне – біле, це вже розмова різними мовами, можна уточнити, на різних історичних рівнях. Як бачите, я склав уявлення про вас, я сконструював у думці ваш образ, бачу його структуру, наче схему в радіоприймачі з усіма входами й виходами, і, власне, навіть підключився до вас поза вашим бажанням, а коли б не було нічого цікавого, чи став би я гайнувати час? О господи! Та я не збираюся вас агітувати чи навертати у свою віру! Тільки цього мені бракувало! Я ж кажу: ви така структура, що може саморегулюватися відповідно до вищих законів природи, під якими всі ми ходимо. Отож, рано чи пізно, – та краще рано, аби самому переконатися у власній правоті, – ви мусите дійти такої точки, де перетинаються силові лінії великих світу цього, тих, що спізнали, що є що, і де посвічує зелененьким і моя скромна лінія. Таке сусідство вам не до вподоби? До часу, дорогий мій, до часу. Для чого ж тоді жити, якщо не залишити сліду після себе? Хіба кому хочеться, щоб історія струсила його порошинкою зі своїх чобіт? Убити вас просто, та я без найменших вагань розкриваю свої карти; убити, кажу, просто, цього поміж мільйонів смертей ніхто й не помітить, окрім одного виконавця, якому геть байдуже, кого він відправив до пращурів. Убити зовсім просто, але коли ворог визнає мою правоту, то я в неї стократ більше вірю, а ворог такий стає для мене першим другом, на якого вже можна покладатися до скону. Це не зрада – я зрадників терпіти не можу, їх можна перекуповувати, як заманеться. Не презирство, а повагу відчуваю до такої людини: це ж яку колосальну роботу проробив її мозок, які суперечливі почуття вона здолала в собі, щоб вийти нарешті на єдино правильний шлях! Тому ваше мовчання не бентежить мене, я вас прекрасно розумію, іншого я не чекав, та й не хотів би. Але ви почнете думати. Та ні, не над тим, як умотивувати перехід до нас – перехід зовсім не потрібний, і використовувати вас, принаймні зараз, ніхто не збирається. Налаштовуйтесь на інший рівень! І думайте не над тим, як мені заперечити, я ще нічого вам не сказав такого, щоб відкривати дискусійний клуб. Ви просто почнете думати, адже мозок ваш зафіксував мої слова – наскільки мені відомо, старший лейтенант Михайлич, комісар загону імені Щорса, глухотою не страждає – і, хочете того чи ні, ви будете їх перетравлювати. Для першого разу досить. Я втомив вас? Добре, трохи розважимося, тим більше, що я обіцяв вам говорити про мовчанку на допитах. До щойно сказаного вона прямого стосунку не має, так, для ближчого знайомства, потеревенимо трохи, як кажуть у вас.
Хотів одразу наочно продемонструвати вам, тобто не наочно, – ніяких експериментів не буде, не

читати