Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

поряд із комендатурою. Я вам покажу.
– А ви що, працюєте в комендатурі?
– На такі питання не відповідають.
– Але ж ви ще не приступили до виконання обов’язків?
– Ви нарешті пустите мене? Я хочу сісти.
– О, даруйте, прошу. Дозвольте, я з вами...
Микола пропустив дівчину, кінець фрази потрапив їй у спину, і вона, не обертаючись, запитала:
– Як це розуміти? – І сіла біля вікна.
– Я побачив – іде прекрасна дівчина. Зіскочив, щоб допомогти, – він все ще стояв навпроти неї.
– Ви вихований молодий чоловік...
– Адольф Нетцер, завжди до ваших послуг, – він вклонився, незграбно шаркнувши ногою.
– Дуже приємно...
– Знаєте... пробачте, як до вас звертатись?
– Вія Жукаускас, якщо хочете.
– Знаєте, панно Віє... дозвольте вас так називати?
– Прошу.
– Я лікар і отримав сюди призначення.
– А-а...
– Що це ви такі байдужі до нашого доблесного воїнства?
– Чого ж? Навпаки.
Навіщо незадовго до кінцевої станції розвивати таку швидкість? Дерева – ніби хто вистрілює, так вони летять назад.
– А як взагалі становище, дух армії?
– Бойовий.
Це ж від Балічок до міста десь кілометрів двадцять. Он стовпець показав, що залишилось на один менше.
– Чому ви в місті не живете? Може ж набриднути їздити щоранку.
– Люблю природу.
Оті пришелепкуваті дерева, акуратно підрізані і навіть у білих вапняних панчохах? То робилось цієї весни, ще цієї весни.
– Можна запитати? У вас ось прізвище нібито прибалтійське...
– Ви спостережливі. Просто все змішалося, розумієте?
– Ви добровільно пішли до нас працювати? Бо ж коли змішувалося, як ви кажете, – могли потрапити і до червоних?
– Так, могла. Пробачте, досить запитань.
– Можна ще одне? Я бачу, ви втратили настрій. Немає бажання працювати щоденно, правда? Так ось питання: може, ви згодитесь провести цей день зі мною, тобто я хотів сказати, покажете мені місто, ще я хочу швидше знайти житло, розумієте, я один у невідомих краях, таке становище, будь ласка, я вас дуже прошу, уявіть, що це моя мати вас просить. Вас не відпустять з роботи на кілька годин? Ось візьміть, – простягнув їй ляльку.
– Ви дивний трохи. Я снідаю в кафе навпроти комендатури об одинадцятій. Зайдіть туди.
А за вікном уже летіли будинки міста; потяг не зменшив швидкості, і Миколі здалося, що він може розбитися об кінцеву станцію. І грім коліс, як тупіт багатьох солдатів, піднятих по тривозі.

Був величезний пляж. Порожній і самотній.
Вона танцювала на місці, але не тікала, а тисячі крапель, уже важких від прохолоди, повільно опускалися на її плечі. Вона тільки захищалася руками.
Микола наостанок набрав повну пригорщ води і, вийшовши з ріки, вилив на Вію.
А тоді навзнак упав на пісок і розкинув руки.
– Благодать. Віє, що краще: кров чи пісок?
– Пісок.
– Обміняти б кров на пісок. Піску все одно більше.
– У вас капітулянтський настрій. Це дуже небезпечно.
– Я й забув, що розмовляю з працівником комендатури.
– Так тому й бути, я вас не видам. На перший раз.
– Три рази в казках можна робити дурниці. Значить, ви повинні пробачити мені і вдруге: ви справді хотіли б... обміняти кров на пісок?
Щоб це прозвучало серйозніше, треба сісти. Вія дивилася вдалину.
– Я можу вам підказати один вихід, як тікати. Коли партизани увійдуть у місто. Бачите, он там далеко розвалена будівля? То водоочисна станція. Давно не працює. До неї веде каналізація. А підземний хід із костьола зв’язаний із нею.
– А якщо хід завалений?
– Ви солдат, візьмете гранати.
– Рахунок два-один.
– Який рахунок?
– Ви мені видали секрет.
– Це було секретом двісті років тому.
– Тоді... Ви ось звідки знаєте?
– Мій батько був архітектором. Ми жили вдвох. Мама щойно померла. Аби говорити про щось, батько почав розповідати про старовинні знамениті будівлі. Він теж помер. У перший день війни.
– І ви опинилися тут?
– Треба було за щось жити. Я знаю кілька мов.
Микола кинувся у воду. Він намагався триматися там, де вода тепліша, ближче до поверхні, але все одно було холодно, він плив, наче сунувся по гладенькій льодині голим животом і грудьми.
Коли в голові змішуються думки, їх розділяють ножем холоду.
Він добрався до очерету, дістав ногами дно і заходився ламати кугу.
Вія дивувалася, але була задоволена букетом темно-коричневих паличок, що здавалися замшевими. І ще, коли кинути, летіли, як дротики.
– Мені час. Відпустили до двох годин. Приїхала якась комісія з Берліна...
Метрів за сто від них роздягалася група солдатів.
– А що вам до неї?
– Вечірка. Треба приготуватись.
– І це довго?
– Початок о шостій.
– Бенкет серед чуми... Вам дуже довіряють, якщо пускають на такі зібрання.
– Просто мало жінок.
– Віє...
Микола не помітив, коли вони рушили. Вуличкою, що виходила на пляж, гуляли солдати.
– Я втечу звідти о дев’ятій. Може, раніше. Ось вам ключ, у мене є другий... Прийдете до мене додому.

Магазин

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери