Завантажити

для принади, державна ідея нинішнього періоду історії, щоб повернути натовп на «завоювання життєвого простору», щоб це бидло лютувало й нищило собі подібних, проба сил, опудало для обивателя, щоб глибше ховався в норі; звичайний фашизм – тільки напівправда, маска, бутафорія.
Чому ви не питаєте, хто ж працюватиме на ті «сто тисяч», адже у вашій уяві, та й в уяві багатьох наших солдатів і офіцерів, володар малюється з батогом у руках над спинами похилених рабів? Глупство, середньовіччя. Раби мають звичку час від часу повставати, для чого ця безкінечна напруга? На першому етапі буде винищена більшість людства, залишаться найвитриваліші, думаю, це будуть наші солдати, власне, не це важливо, були б фізично здоровими. Це й буде робоча сила, зведена в розумовому відношенні до тваринного стану. Медицина постарається, мій друг, доктор Менгеле працює в цьому напрямі вже сьогодні, добре, що матеріалу вдосталь. Уявляєте натовп слухняних, безсловесних роботів, які тільки вміють виконувати накази і розмножуватися в потрібних межах для заміни тих, що зносилися? Та худоба виконуватиме важку роботу, буде прислугою. У промисловості, певно, візьме гору автоматизація процесів виробництва, потреба в просто руках відпаде, потрібні будуть голови для нагляду за безсловесною машинерією. Але не треба також уявляти володаря товстим, у гамаку, із сигарою в зубах – таке веде до запустіння й виродження, і тому треба постійно тримати в напрузі м’язи і мозок, працювати головою і руками, аякже, та не про те річ, це вже деталі. Коли ж удасться винайти пристойних штучних виконавців, то взагалі знімуться будь-які проблеми.
Ви тепер бачите, що це єдиний шлях врятувати світ, розум, знищити антагонізм, боротьбу всередині суспільства?
Вам, безперечно, так і кортить запитати, але гордість не дозволяє: а хто ж такі «ми», ті «сто тисяч», правда? Ну, скажімо, нас ще не сто тисяч, добре, коли набереться сотня, але це люди в різних частинах земної кулі, які мають у руках реальну владу – гроші, банальне золото, дуже багато золота, цей важіль економіки, й, виходить, корегують політику, себто правлять світом, не афішуючи своєї влади. А уявляєте, які капітали ми винесемо з цієї війни? Ще задовго до неї наші емісари розійшлися по планеті, як монахи, сіючи зерно фашизму, а інші емісари, нижчі рангом, уже готують десь у джунглях, пісках, горах схованки, резиденції, майбутні інтелектуальні центри, куди сходитимуться всі нитки. Зерно зійде, будьте певні, можновладцям фашистська доктрина потрібна, як дощ у спеку, і ніякі «національні інтереси» чи інші їх не втримають від об’єднання, а хто утримуватиметься, того просто з’їдять зубатіші, бо збагачення ради збагачення – дурниця, марення східних шахів, золотий мазохізм, труна з музикою й сморід із труни; що то за всесильність, коли не посунеш носа далі власного кордону? А в нас – ніяких кордонів, повне відчуття свого космічного єства. Оце смисл, істина, мета життя, не те що кинути шмат хліба голодному, бо це наче б морально, а яка в диявола мораль? Хто винен голодному, що він голодний, окрім самого голодного? Не здатен – геть. Мораль – самообман, упродовж віків людство завдяки моралі утримувалось у порядку, щоб не самознищитись раніше часу «X», мораль залежна від умов, у яких живе суспільство, а коли залежна, то не головна, вважай, немає її, а за горло треба брати головне – умови, підкорити їх собі...
Ваша комуністична філософія – реальність, вона по силі впливу, логіки була б сильніша за нашу, коли б не маленький нюанс, який у кінцевому наслідку, я певен, зруйнує все. Ви ставите на більшість, на масу, на натовп, на сірятину, яка в цілому не здатна осягнути себе, а коли окремі індивіди й вириваються вперед, то, підкоряючись імперативам вашої моралі, мусять тягнути за собою «колектив» і розчиняються в ньому й тому подібне. Ви поставили на добро, яке нібито започатковане, притаманне людській природі. Де? Звідки? Історія – цілковита гризня за маслак. Природа безжалісна, а людина ж – дитя її, повністю від неї залежне. Дика орда, й інакшим натовп не буде. Та й навіщо слова? Завтра, 23 вересня, я вам у Залісах продемонструю, унаочню щойно сказане. Проведемо там масову страту. І ви все побачите: ницість, страх, безвілля натовпу; вони йтимуть, як вівці на заріз, безсловесні, хіба молитимуть про пощаду; це – ніщо, а ви, комуністи, з кожного хочете зробити homo heroicus, героя, ось на чому ви програєте в майбутньому. Ідіть і відпочивайте, завтра дуже рано вставати.
10.
Увечері, ще не було десяти, у камеру № 72 привели четвертого.
Він похитнувся в дверях, які тут же за ним зачинилися, і, щоб не впасти, притулився спиною до суцільного металу дверей. Не глянув, хто в камері, і в’язні, які рушили було, щоб підтримати його, нерішуче зупинилися навпроти; четвертий же подивився спочатку на своє ліве плече, потім на праве, руки в нього висіли безвільно вздовж тіла, а плечі, очевидно, були прострілені – крізь бинти, які виднілися під тим, що залишилося від німецького френча, проступали темні плями крові.
–

читати