Завантажити

проводжай. Іди ти перша, холодно, застудишся ще, тобі тепер не можна.
– Добре, як скажеш.
Він уже похапцем поцілував її, бо підсвідоме десь тенькало: пора, пора – і побіг від хутора, через луг.
9.
– Продовжимо наш монодіалог, Михайлич.
Мушу чесно визнати, що час невмолимо підштовхує мене, ввергає в поточні, щохвилинні справи, які завтра уже не матимуть жодного сенсу, проте мушу їх робити, мушу рахуватися з даним моментом, існуючим порядком речей – уявляєте оцей споконвічний розрив між прагненнями й дійсністю? Так от, і в цій мізерії митей я зважуюсь на те, щоб довести нашу розмову до кінця.
Тепер, щоб не відволікатися, я не буду вас примушувати відповідати мені навіть подумки, точніше, то справа ваша, мізкуйте собі на здоров’я, але я не фіксуватиму ваших думок, а викладу безперечні факти. Ви, як людина розумна, дасте вже їм лад на дозвіллі; і ви знаєте, мене перестало цікавити, виберете ви шлях істини чи ні, – адже ні від вас, ні від мене, ні від інших у кінцевому рахунку її утвердження не залежить, вона поза нами, у глибині самої природи, невідворотна, як прихід зими після осені. Важливо, щоб ви це збагнули, бо тоді ви зрозумієте безплідність ваших намагань, непотрібність оцього мурашника, марноту так званої боротьби, ні, не тільки вашої, партизанської, а взагалі, ну, скажімо, класової, за вашою термінологією. Не намагайтесь мати мене за дурня, який поступається правом на вивершення кінцевого результату Богові чи ще якомусь абсолютові – всесвітньому духові, волі і т.п., але після цієї війни доля планети опиниться в руках людей, яких, кажучи образно, можна справді назвати богами.
Ви можете собі уявити, що існує секретна, таємна філософія? Мабуть, ні, бо таємне, певно, асоціюється у вас із якимись винаходами, планами генеральних штабів, підготовкою політичних акцій тощо. Дурниці! Дурниці, ілюзія таємності, профанація розвідки і контррозвідки, реквізит сейфів і награна глибокодумність мовчання. У природи одні закони для білих і чорних, червоних і жовтих – по шкірі й духу – і, коли десь щось винайшли, не треба красти креслень, важливо знати, що те «щось» справді появилось, отже, у принципі воно можливе, і спеціалісти швидко зрихтують його в себе. Але таємна філософія – це, звичайно, не університетські компіляторські підручники, це – сила, яку мають обранці і не випустять уже її, бо розуміють, що, випустивши, стануть самогубцями. Та й боги ніколи не сходять на землю, а коли й сходять, то з єдиною метою – карати. Саме звідси й простонародна ідея страшного суду. Час же Прометеїв – це я до того, чи не може хто з богів зрадити, – давно минув, герої-титани поступово розчиняються в масі, а коли хто з богів і надумав би відкрити очі черні, то до цього тисячу разів устиг би розбитися в дорожній аварії, в повітряній катастрофі, померти від раку, збожеволіти, похлинутися чаєм. Я ж перед вами, своїм начебто ворогом, не боюся підняти трішки завісу над цією філософією, яка одночасно є і головною, прихованою ідеєю нашої справи – фашизму. Це не «Mein Kampf», не мазанина Розенберга чи ще котрогось із онаністів мислі, тому гмикати, що все відомо, не слід; це – справа майбутнього, яке закладається сьогодні. Кажу ж, не боюсь відкриватися, ви мені не страшні, ви – ніхто, і, навіть заявившись до своїх нібито з таємницею, насправді прийшли б із порожніми руками.
Ви помітили, що я не погрожую вам смертю як запорукою мовчання? Зробіть висновок. Глибший, ніж якби йшлося про звичайне запрошення до взаємодовір’я, висновок.
Так от. Ми почали цю війну, знаючи наперед, що вона буде програна, остаточно вигравати нам ще рано. Може, навіть і наступну доведеться програти. Там буде видно. Цю ж, другу світову, роблячи все можливе для перемоги, мусимо програти, неминуче програємо. Наша армія рветься до Волги, вона вийшла до неї, уряду, генералам, солдатам здається, що скоро finis, кінець, але це initium finis, початок кінця. Скоро зима, і поразку потім спишуть на мороз, на російські простори, що нас засмоктали, розпорошили, та вже ясно, що війна втопиться в крові вашого народу і покотиться без упину до Берліна, де й наступить крах.
Для чого ж було починати?
Війна – локомотив прогресу, здвоєний, строєний. Вона неминуче викличе до життя, мов джина випустить з пляшки, такі наукові відкриття, які не те що ошелешать світ, а поставлять його з ніг на голову. Візьмімо хоча б ядерну зброю, чули про таке? У двох словах: штукенція, що знищує живе й неживе в радіусі п’яти кілометрів і більше... Учені давно пророкують її появу. Навіть письменники. От і ваш співвітчизник, Андрій Білий, ще років за двадцять до війни висловлювався. Треба слідкувати, бути широкоосвіченими, так... Над атомною бомбою працюють американці, ми навряд чи встигнемо до кінця війни, але це не має принципового значення. Головне – буде атомна бомба, і не тільки як зброя, а як засіб залякування. А наші FAU, а ваші «катюші»? Це ж майбутня швидкість, прикладів безліч. Розумієте тепер? Війна, з одного боку, затримає духовний розвиток людства на певний час,

читати