
Електронна бібліотека/Проза
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
на воза два кошелі яєць, загорнув у вибілену полотнину добрий шмат печеної свинини, знайшлося місце і для різної птиці, скубаної, розпотрошеної, щоб не завдавати німцям мороки – кинуть одразу в борщ, – перекладеної кропивою, щоб не засмерділася дорогою, а самогону назливали двовідерний бутель. І Полівода поїхав до Рауха не просто старостою, владою поставленим, а представником громади, і наступного дня, хоч люди за звичкою поховалися, гудіння літачка було мирним і заспокійливим.
Самим поглядом Полівода висловив Рауху подяку, відтоді наче рідніші вони стали. Полівода одразу хотів натякнути, що за такі добрі вісті він уже не залишиться перед паном комендантом у боргу, але вчасно стримався, бо така запобігливість на холопську схожа, адже й так зрозуміло, навіщо зайвий раз натякати. І Рауху зрозуміло, він, ніби згоджуючись, прикрив зморшкуваті повіки, згоджуючись і водночас підсумовуючи, що, мов, із цим питанням покінчено, вичерпане воно, і вже дивиться потеплілими очима.
– Ми особисто, – говорить Раух, – цим не займатимемось.
– Еге ж, – погоджується Полівода, – чого ж району втручатися, тут нам жить.
– ...Мабуть, із Бреста спеціальна команда СС приїде, – веде далі Раух, – то їхня професія...
– А безперечно, – додає Полівода, – їхня.
Коли вже існують визначені люди, щоб вимітати непотріб... то нехай вони й займаються.
– У них тільки звичка є не зовсім пристойна – часто не погоджують свої дії з місцевими органами, – зітхає Раух.
Що є, то є, думає староста. СС надто горді й відособлені, і з гестапо не порадяться, не те що з комендатурою; але ж одну справу всі вони роблять і, може, на користь така конкуренція, кожна організація намагається краще робити своє діло, обійти суперника.
– Спільну справу робимо, – так і говорить Полівода.
– Спільну-то, спільну, – знову зітхає Раух, – та вони приїдуть і поїдуть, а нам потім розсьорбувати...
Отут потрібно вгадати, чи по-дружньому скаржиться пан комендант на долю, що його обходять, не рахуються, чи й що інше має на увазі. Населення, партизани можуть згодом відомстити Рауху, не зважаючи на те, що він до знищення села рук не приклав, – а на СС не спишеш, бо влада одна, і ті й інші представники її, так що все може бути. Та Раух, певно, не зважає, бо староста ще в гіршому становищі, він на виду, у гущі, на місці, його першого, коли що, у Рауха не це на думці. Коли спільник ще в гіршому становищі, то що скаржитись на власну долю. І старосту знов сповнює радість, як і тоді, у себе на току. Він недарма хліб їсть, недарма. Законно – і справедливо! – йому відведене чільне місце, адже ось виліпив мудре рішення, перекидаючи мисль, мов жінка паляницю з руки в руку перед тим, як посадити її в піч. Приїдуть СС, а чорні списки вже складено – ось саме ці, і тільки ці люди завинили, і село, зустрівши збавителів хлібом-сіллю, передає негідників у руки правосуддя, а саме схиляє в покорі голову і стверджує, що й в майбутньому так чинитиме, бо село мусить стояти, а селяни вирощувати хліб і годувати худобу – і на час війни, а особливо після, коли в Ратно буде Раухова економія. І хоч землі тут абиякі – піщані, заболочені – таж німці хазяйновиті, доведуть до пуття, а робочі руки потрібні будуть.
– Яким же я буду старостою без села, – пробує пожартувати Полівода, хоч і знає, що для нього місце знайдеться деінде, та краще бути першим у себе, там, де ти став першим, ніж десь, де будеш другим, хоч і вищий пост матимеш, другим, бо не матимеш там коріння, а випускати його в сорок літ запізно, а першою там буде нова обстановка, якої ти не осягнеш і до кінця життя, коли вже з дитинства її не всотав.
– Я розмовляв із Рідером із цього приводу, – каже Раух, пропускаючи мимо вух Поліводин жарт, але даючи зрозуміти, що задоволений тим, як міркує Полівода. – Ми дещо прикинули, і, можливо, вдасться запобігти масовій акції.
– Я слухаю вас.
Раух постукує сухими пальцями по сірій течці, куди недавно сховав Поліводин місячний звіт, і мовчить, заглибившись у себе, у нетрища можливих службових неприємностей, вивіряє й зважує; але скільки там того життя, роки йдуть, начальство посварить, а може, й навпаки, похвалить за розважливе рішення, а про власне майбутнє треба думати, – зовсім нехитра це мовчанка.
– Коли ми зробимо так, – починає Раух, відкидаючись на спинку крісла зовсім по-домашньому, наче радиться з Поліводою і наче дає мовчазну згоду на виконання старостою того, що він ось має сказати, а Полівода уяснює, що цим і з нього знімається можливе обвинувачення в самодіяльності, бо виходить, що ідея не від нього йде і не від Рауха, а просто самі обставини так складаються: врешті, вийде – добре, а ні – то все ж вони старалися, почали... – Так зробимо, – після паузи продовжує Раух і тепер одразу викладає: – Там, поблизу Заліс, є такі Окунь і Орлик, відомі діячі з поліції. Ви з ними увійдіть у контакт, а Рідер, зі свого боку, підтвердить, узаконить, так сказать. А ви прекрасно знаєте, хто в селі чим дихає, знаєте партизанські сім’ї, їх до сотні там, та ще
Останні події
- 23.08.2025|18:25В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині
- 18.08.2025|19:27Презентація поетичної збірки Ірини Нови «200 грамів віршів» у Львові
- 18.08.2025|19:05У Львові вперше відбувся новий книжковий фестиваль BestsellerFest
- 18.08.2025|18:56Видавнича майстерня YAR випустила книгу лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
- 18.08.2025|18:51На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2025»
- 17.08.2025|11:36«Книжка року’2025». ЛІДЕРИ ЛІТА. Номінація «ВІЗИТІВКА»
- 16.08.2025|08:45«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Дитяче свято»
- 15.08.2025|07:22«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Обрії»