Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »

на воза два кошелі яєць, загорнув у вибілену полотнину добрий шмат печеної свинини, знайшлося місце і для різної птиці, скубаної, розпотрошеної, щоб не завдавати німцям мороки – кинуть одразу в борщ, – перекладеної кропивою, щоб не засмерділася дорогою, а самогону назливали двовідерний бутель. І Полівода поїхав до Рауха не просто старостою, владою поставленим, а представником громади, і наступного дня, хоч люди за звичкою поховалися, гудіння літачка було мирним і заспокійливим.
Самим поглядом Полівода висловив Рауху подяку, відтоді наче рідніші вони стали. Полівода одразу хотів натякнути, що за такі добрі вісті він уже не залишиться перед паном комендантом у боргу, але вчасно стримався, бо така запобігливість на холопську схожа, адже й так зрозуміло, навіщо зайвий раз натякати. І Рауху зрозуміло, він, ніби згоджуючись, прикрив зморшкуваті повіки, згоджуючись і водночас підсумовуючи, що, мов, із цим питанням покінчено, вичерпане воно, і вже дивиться потеплілими очима.
– Ми особисто, – говорить Раух, – цим не займатимемось.
– Еге ж, – погоджується Полівода, – чого ж району втручатися, тут нам жить.
– ...Мабуть, із Бреста спеціальна команда СС приїде, – веде далі Раух, – то їхня професія...
– А безперечно, – додає Полівода, – їхня.
Коли вже існують визначені люди, щоб вимітати непотріб... то нехай вони й займаються.
– У них тільки звичка є не зовсім пристойна – часто не погоджують свої дії з місцевими органами, – зітхає Раух.
Що є, то є, думає староста. СС надто горді й відособлені, і з гестапо не порадяться, не те що з комендатурою; але ж одну справу всі вони роблять і, може, на користь така конкуренція, кожна організація намагається краще робити своє діло, обійти суперника.
– Спільну справу робимо, – так і говорить Полівода.
– Спільну-то, спільну, – знову зітхає Раух, – та вони приїдуть і поїдуть, а нам потім розсьорбувати...
Отут потрібно вгадати, чи по-дружньому скаржиться пан комендант на долю, що його обходять, не рахуються, чи й що інше має на увазі. Населення, партизани можуть згодом відомстити Рауху, не зважаючи на те, що він до знищення села рук не приклав, – а на СС не спишеш, бо влада одна, і ті й інші представники її, так що все може бути. Та Раух, певно, не зважає, бо староста ще в гіршому становищі, він на виду, у гущі, на місці, його першого, коли що, у Рауха не це на думці. Коли спільник ще в гіршому становищі, то що скаржитись на власну долю. І старосту знов сповнює радість, як і тоді, у себе на току. Він недарма хліб їсть, недарма. Законно – і справедливо! – йому відведене чільне місце, адже ось виліпив мудре рішення, перекидаючи мисль, мов жінка паляницю з руки в руку перед тим, як посадити її в піч. Приїдуть СС, а чорні списки вже складено – ось саме ці, і тільки ці люди завинили, і село, зустрівши збавителів хлібом-сіллю, передає негідників у руки правосуддя, а саме схиляє в покорі голову і стверджує, що й в майбутньому так чинитиме, бо село мусить стояти, а селяни вирощувати хліб і годувати худобу – і на час війни, а особливо після, коли в Ратно буде Раухова економія. І хоч землі тут абиякі – піщані, заболочені – таж німці хазяйновиті, доведуть до пуття, а робочі руки потрібні будуть.
– Яким же я буду старостою без села, – пробує пожартувати Полівода, хоч і знає, що для нього місце знайдеться деінде, та краще бути першим у себе, там, де ти став першим, ніж десь, де будеш другим, хоч і вищий пост матимеш, другим, бо не матимеш там коріння, а випускати його в сорок літ запізно, а першою там буде нова обстановка, якої ти не осягнеш і до кінця життя, коли вже з дитинства її не всотав.
– Я розмовляв із Рідером із цього приводу, – каже Раух, пропускаючи мимо вух Поліводин жарт, але даючи зрозуміти, що задоволений тим, як міркує Полівода. – Ми дещо прикинули, і, можливо, вдасться запобігти масовій акції.
– Я слухаю вас.
Раух постукує сухими пальцями по сірій течці, куди недавно сховав Поліводин місячний звіт, і мовчить, заглибившись у себе, у нетрища можливих службових неприємностей, вивіряє й зважує; але скільки там того життя, роки йдуть, начальство посварить, а може, й навпаки, похвалить за розважливе рішення, а про власне майбутнє треба думати, – зовсім нехитра це мовчанка.
– Коли ми зробимо так, – починає Раух, відкидаючись на спинку крісла зовсім по-домашньому, наче радиться з Поліводою і наче дає мовчазну згоду на виконання старостою того, що він ось має сказати, а Полівода уяснює, що цим і з нього знімається можливе обвинувачення в самодіяльності, бо виходить, що ідея не від нього йде і не від Рауха, а просто самі обставини так складаються: врешті, вийде – добре, а ні – то все ж вони старалися, почали... – Так зробимо, – після паузи продовжує Раух і тепер одразу викладає: – Там, поблизу Заліс, є такі Окунь і Орлик, відомі діячі з поліції. Ви з ними увійдіть у контакт, а Рідер, зі свого боку, підтвердить, узаконить, так сказать. А ви прекрасно знаєте, хто в селі чим дихає, знаєте партизанські сім’ї, їх до сотні там, та ще

« 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери