Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

пригадує, як Борис Пайчадзе навмисне пробив мимо воріт, бо бачив, що шістнадцятилітній Толя Зубрицький, який незадовго до того брав у нього в ногах м’яч, отримав випадковий удар у живіт і тепер ледь тримається, щоб не впасти.
Таке не забувається.
А Гуцаєв забив пенальті київському «Динамо» на останній хвилині матчу. Пенальті, грубо призначене суддею, що визнала і спеціальна комісія, і преса.
Думаю, Пайчадзе бити б не став.
Тбілісці врятували очко. Згодом ця нічия їм згадувалася: коли вичерпався ліміт нічиїх, і очки їм перестали нараховуватися...
Не забудуться і Веремєєв із Колотовим, люди, які гідно переживають радість свята і удари долі. Справа не в кількості медалей і кубків, забитих голів. Вони завжди залишалися собою і, як і Кіпіані, не випихали заслуженими плечима інших і робили що могли.
Не забудеться Євген Рудаков, який після скандального матчу з «Борусією» непомітно зник із футболу. Колись статистики підрахують, що він був одним із найнепробивніших наших воротарів. Рудаков, який після відбіркової гри з іспанцями, розбитий і втомлений, ішов поміж шпалер вражених мадрідців, і не всі з них наважувалися йому аплодувати.
Пронести себе крізь тисячі тренувань, сотні матчів — це щось таки та значить. Облягає втома не тільки фізична, а й душевна. Анатолій Бишовець не витримав. Його стільки били й ламали, а він майже з дитячою відвертістю вірив у одвічну доброту світу. Він пішов з активного футболу, працює зараз з дітлахами.
А пам’ятаєте інтерв’ю Лобановського «Советскому спорту»? У цей футбол я грати не бажаю! У грубий, костоломний футбол, де очки, очки, очки, де гравців зманюють, і так далі.
Ні, Лобановський не здався, як багато хто подумав. Він уже тоді бачив іншу епоху в футболі, ще за горизонтом, але яка невідворотно наближається. Інженер за освітою, Лобановський знав закони технічного прогресу, тої НТР, рух якої змінює уявлення наші докорінно. Вони закономірно мали відбитися й на грі.
«Постарів», — сказав Олег Блохін грецькому журналісту.
Уболівальники спорту — народ жорстокий. «Все з Блохіним», — вирішено майже більшістю голосів. Та Олег довів своє. Хоч і справді був, мов загнаний кінь.
Це не образливо, бо ж буває «...и лошади лицо, и морда человека» (І. Шкляревський).
У Фазіля Іскандера є оповідання «Кінь дядька Кязима». Про кобилу, у якій господар, справжній джигіт, поважав гордість і беріг цю гордість, наче людську. Та за надзвичайних обставин потрапила вона в інші руки, і за кілька днів тяжкої роботи гордість її поламали.
«— Хіба рана не заживе? — спитав я в дідуся, коли дядько пішов на роботу.
Дідусь сидів у тіні яблуні і плів корзину.
— Не в цьому річ, — сказав він. Його криві, стомлені роботою пальці зупинилися. Він оглянув своє плетіння і, зрозумівши, як іти далі, додав: — У ній гордість убили...
— Яку гордість? — запитав я.
— Ясно яку, конячу, — відповів він, уже не слухаючи мене».
Людям же, щоб із честю виходити з найтяжчих випробувань, доводиться постійно себе переборювати. Ясно, це не так просто: зібрати в кулак краще, що є в тобі, власне, тобою. Блохіну передбачалося кинути вирішальний жереб. Зі всією можливою точністю, і він це зробив.
...Завіси на футбольному полі немає. Сцена зелена постійно відкрита. Грають на ній не задані й вивчені ролі, а себе.

9. Тренер

Свого часу тренер був футболістом. Дуже сумнівно, правда, що він бачив у футболі головний смисл свого життя. Для нього це була гра, просто гра, але майбутній тренер уже тоді робив якісь прикидки — підсвідомо, мабуть, не як для майбутнього тренера, він не збирався ним бути. Це було вже тоді помітно, і в більшості болільників викликало роздратування: чого викаблучуватися? вийшов грати, то грай! балерина! Коли забивав голи, йому все на хвилю забували; коли подавав кутові, німіли од захвату, щоб тут же ніяково буркнути: та він тільки це і вміє.
Майбутній тренер уже відчував нову футбольну епоху, так, як учора — і це в золоту пору його команди! — грати не хотів, і в нього пішли нелади з начальством. Та ще старий футбол в агонії почав огризатися. Майбутній тренер публічно заявив, що не хоче мати з футболом нічого спільного взагалі. Писатиме дисертацію, він — інженер, урешті-решт, труд його можна буде потім хоч руками помацати: реальний, матеріальний, не те що свист чи оплески.
Через кілька місяців майбутній тренер став тренером якоїсь невідомої команди, і в цілому неясно, як вирішувалася дилема: іти в науку чи повертатися в футбол — вже в іншій ролі? Мабуть, це було так. Стосунки в нього з футболом склалися непрості, і поривати їх в односторонньому порядку означало власну поразку визнати, махнути рукою на перспективи, які відкривалися перед футболом. Життя само доведе правоту. А це вже зачіпало людські принципи, від яких не прикриєшся інтегральними формулами.
Одне слово, скоро тренер очолив відому команду і кілька років підряд спізнавав разом із нею великий успіх.
«Модель», «програма», «тренувальний режим, максимально наближений до

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери