Завантажити

пригадує, як Борис Пайчадзе навмисне пробив мимо воріт, бо бачив, що шістнадцятилітній Толя Зубрицький, який незадовго до того брав у нього в ногах м’яч, отримав випадковий удар у живіт і тепер ледь тримається, щоб не впасти.
Таке не забувається.
А Гуцаєв забив пенальті київському «Динамо» на останній хвилині матчу. Пенальті, грубо призначене суддею, що визнала і спеціальна комісія, і преса.
Думаю, Пайчадзе бити б не став.
Тбілісці врятували очко. Згодом ця нічия їм згадувалася: коли вичерпався ліміт нічиїх, і очки їм перестали нараховуватися...
Не забудуться і Веремєєв із Колотовим, люди, які гідно переживають радість свята і удари долі. Справа не в кількості медалей і кубків, забитих голів. Вони завжди залишалися собою і, як і Кіпіані, не випихали заслуженими плечима інших і робили що могли.
Не забудеться Євген Рудаков, який після скандального матчу з «Борусією» непомітно зник із футболу. Колись статистики підрахують, що він був одним із найнепробивніших наших воротарів. Рудаков, який після відбіркової гри з іспанцями, розбитий і втомлений, ішов поміж шпалер вражених мадрідців, і не всі з них наважувалися йому аплодувати.
Пронести себе крізь тисячі тренувань, сотні матчів — це щось таки та значить. Облягає втома не тільки фізична, а й душевна. Анатолій Бишовець не витримав. Його стільки били й ламали, а він майже з дитячою відвертістю вірив у одвічну доброту світу. Він пішов з активного футболу, працює зараз з дітлахами.
А пам’ятаєте інтерв’ю Лобановського «Советскому спорту»? У цей футбол я грати не бажаю! У грубий, костоломний футбол, де очки, очки, очки, де гравців зманюють, і так далі.
Ні, Лобановський не здався, як багато хто подумав. Він уже тоді бачив іншу епоху в футболі, ще за горизонтом, але яка невідворотно наближається. Інженер за освітою, Лобановський знав закони технічного прогресу, тої НТР, рух якої змінює уявлення наші докорінно. Вони закономірно мали відбитися й на грі.
«Постарів», — сказав Олег Блохін грецькому журналісту.
Уболівальники спорту — народ жорстокий. «Все з Блохіним», — вирішено майже більшістю голосів. Та Олег довів своє. Хоч і справді був, мов загнаний кінь.
Це не образливо, бо ж буває «...и лошади лицо, и морда человека» (І. Шкляревський).
У Фазіля Іскандера є оповідання «Кінь дядька Кязима». Про кобилу, у якій господар, справжній джигіт, поважав гордість і беріг цю гордість, наче людську. Та за надзвичайних обставин потрапила вона в інші руки, і за кілька днів тяжкої роботи гордість її поламали.
«— Хіба рана не заживе? — спитав я в дідуся, коли дядько пішов на роботу.
Дідусь сидів у тіні яблуні і плів корзину.
— Не в цьому річ, — сказав він. Його криві, стомлені роботою пальці зупинилися. Він оглянув своє плетіння і, зрозумівши, як іти далі, додав: — У ній гордість убили...
— Яку гордість? — запитав я.
— Ясно яку, конячу, — відповів він, уже не слухаючи мене».
Людям же, щоб із честю виходити з найтяжчих випробувань, доводиться постійно себе переборювати. Ясно, це не так просто: зібрати в кулак краще, що є в тобі, власне, тобою. Блохіну передбачалося кинути вирішальний жереб. Зі всією можливою точністю, і він це зробив.
...Завіси на футбольному полі немає. Сцена зелена постійно відкрита. Грають на ній не задані й вивчені ролі, а себе.

9. Тренер

Свого часу тренер був футболістом. Дуже сумнівно, правда, що він бачив у футболі головний смисл свого життя. Для нього це була гра, просто гра, але майбутній тренер уже тоді робив якісь прикидки — підсвідомо, мабуть, не як для майбутнього тренера, він не збирався ним бути. Це було вже тоді помітно, і в більшості болільників викликало роздратування: чого викаблучуватися? вийшов грати, то грай! балерина! Коли забивав голи, йому все на хвилю забували; коли подавав кутові, німіли од захвату, щоб тут же ніяково буркнути: та він тільки це і вміє.
Майбутній тренер уже відчував нову футбольну епоху, так, як учора — і це в золоту пору його команди! — грати не хотів, і в нього пішли нелади з начальством. Та ще старий футбол в агонії почав огризатися. Майбутній тренер публічно заявив, що не хоче мати з футболом нічого спільного взагалі. Писатиме дисертацію, він — інженер, урешті-решт, труд його можна буде потім хоч руками помацати: реальний, матеріальний, не те що свист чи оплески.
Через кілька місяців майбутній тренер став тренером якоїсь невідомої команди, і в цілому неясно, як вирішувалася дилема: іти в науку чи повертатися в футбол — вже в іншій ролі? Мабуть, це було так. Стосунки в нього з футболом склалися непрості, і поривати їх в односторонньому порядку означало власну поразку визнати, махнути рукою на перспективи, які відкривалися перед футболом. Життя само доведе правоту. А це вже зачіпало людські принципи, від яких не прикриєшся інтегральними формулами.
Одне слово, скоро тренер очолив відому команду і кілька років підряд спізнавав разом із нею великий успіх.
«Модель», «програма», «тренувальний режим, максимально наближений до

читати