Завантажити

знають мільйони по публікаціях, артиста — по виставах і кіно, спортсмена по виступах? Адже вони стають нам наче за знайомих: через пресу, радіо, телевізор, екран. І оті маленькі подробиці — бачив, чув, казав,— не говорячи вже про плітки, створюють ілюзію ще інтимнішого знайомства.
Цілком можливо.
Чи це потяг до того світу, де в легеньких штиблетах ходить слава, зупиняючи неуважний погляд тільки на вибраних, а кому не хочеться заповнити хоч у такий спосіб оте «трішки», що різнить звичайне від вибіркового?
Не знаю, колись психологи розберуться.
Краще, якщо це станеться не за моєї пам’яті. Мене в цьому розрізі не хвилюють взаємовідносини між різними верствами, станами, сферами, кланами. Людину, як особистість, індивідуальність, вирізняє інше, і найширші рамки найвідбірнішого прошарку для неї затісні. Та й ми настільки вже тісно пов’язані між собою, що говорити про духовну різницю між обранцями долі й простими смертними немає сенсу. Скажімо, думка, висловлена про якийсь роман, є не тільки характеристикою цього роману, а (повною, неправильною, банальною — не в тім рїч) одночасно й характеристикою того, хто говорить.
Не в тім річ.
Неподалік філармонії, де вишикувалась галерея газетних вітрин, о другій половині дня завжди людно. Тут своєрідний клуб болільників. У кожного є свої клопоти, проблеми, справи, певно ж, і відпочити можна інакше, хоч би з вудкою на березі ріки в самотині, а вони стоять і, з погляду вічності, гають час. Тут ви можете взнати, хто з футболістів не вміє бити лівою ногою з розвороту, хто оженився чи розлучився й тому подібне; кожен може висловитися, як побудувати гру, щоб не програвати ніколи, яку методу тренувань слід застосовувати, аби впливати на гравців, що не вміють грати та ще й лінуються. Воістину всі розуміються на футболі! А за кожною реплікою стоїть характер, тип, окреме ставлення до світу. Абсолютна демократія. Ніякої дипломатії. Повні відвертість і розкритість. І навіть коли твої аргументи розтрощили, як грецький горіх, у душі не гніздиться гнітюче враження. Світ цей, попри його відкритість, трохи замкнений, твої погляди залишаться тільки твоїми, вони не вступають у принаймні видимі зв’язки з іншими, щоб рухати щось, спонукати до дії, змінювати. І хтось як грав, так і буде грати...
Мене цікавлять футболісти як особистості.
Ті, що прийшли у футбол не випадково, знайшли в ньому не тільки гру, а й щось більше за неї, і, навіть зійшовши з поля, не виходили з болільницького клубу. Інакше кажучи, які грали (чи ще грають) не для хвилинного моменту. Як письменники, яких не хвилюють проблеми-одноденки. А випадкових же людей багато в будь-якому виді діяльності, роді занять.
Тим, кого цікавить щось інше з життя футболістів, можна спокійнісінько пропустити цей розділ.
Не слава (бо слава тільки стимул), не блага житейські (бо блага тільки забезпечення нормальних умов для існування), а саморозкриття таланту, я так думаю, чи самореалізація долі, самовираження «Я — є», як завгодно, лежить у підвалинах успіху на полі бранному, полі футбольному, царині літературній, у буденних клопотах.
О славо злая!.. Як часто спортсмен, рано зазнавши її.., ні, не обов’язково захворює «зірковою» хворобою, інфекція випадкова... гідно витримує її протягом спортивного життя, гордо несе прапор її, акліматизовується в ній, а потім рекорди починають бити інші. Одне слово, чоловік виходить з гри, а правил іншої гри не знає, і слава та, що увійшла йому в кров, якою живе тепер тільки він один, стає для нього бичем божим. Все — і нічого. Ще вчора шепталися про тебе, а сьогодні про якогось шмаркача. Був — і як був! — а сьогодні — нема. А ти — це ж ти. Тільки рекордів не б’єш. Розповідали про одного феноменального спортсмена. У пору свого зеніту підпускав до себе тільки кореспондентів центральних газет, через одного, сьогодні приносить спогади чи ще щось у рядову газету і мало не принижується перед літпрацівником, від якого, зрештою, мало що залежить.
Людина не може змиритися, що вона вже не та. Як же це, мовляв? Я ж той самий. А просто талант виявився одностороннім, небагатогранним. Юрій Трифонов колись, пишучи про Всеволода Боброва, сказав дуже правильну фразу (не тільки про самого Боброва, а про природу таланту взагалі): якби він (Бобров) був боксером, він би був талановитим боксером, якби був гімнастом... і так далі. Багатогранний талант. А не випадковість у комбінаціях природи: ти — штангіст, ти — водій, ти — фізик. Інакше кажучи, талант має проявлятися і при зміні роду занять. Наявність його говорить, що ти талановитий не тільки в тому, чим займаєшся, це — твоя природа.
У спортсменів зі славою особливі стосунки. Слава, «чесна відомість» (вислів Юрія Бондарєва), дається їм швидко, одразу вся, потім, коли ти себе вичерпав як спортсмен, маєш або всю решту життя підтверджувати, що то було недарма, визнання, або трагічно сприймати буденність.
З маси людей, чиє життя постійно на виду, «на миру», спортсмени, а футболісти зокрема, у найневигіднішому становищі. Слава

читати