
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
«Міськмедхімрибпостачу» Василь Панасович Кузько, п’ятдесяти шести літ, службовець, раз одружений, батько двох дорослих дітей, тиск підвищений, не курить, неодноразово нагороджуваний грамотами, цінними подарунками з «Канцтоварів», а також грошовими преміями.
Василь Панасович рідко вже ходив на футбол і сьогодні, в принципі, потрапив випадково, й не дуже гарне місце теж трапилося випадково. Коли тобі треба десь розплескати гнів, тут уже в чергах не вистоїш, що під руку трапиться, — не ходити ж по пивничках і додому не поїдеш, щоб полаятися з Марусею вперше за безхмарне сімейне життя — Маруся пішла у вечірню зміну. «І тут об’їхали», — сумно констатував Василь Панасович, піднімаючись широкими сходами і подумки вираховуючи, де тридцятий сектор. А потім подумав, що це ще краще: матч рядовий, людей на його трибуні буде небагато, він сяде наодинці зі своїм горем і висушить з горла «Портвейн-72». У гастрономі, правда, він хотів узяти горілки, бо горе було надто великим, щоб розчинитися в портвейні, та знав, що навіть у відчаї не подужає її без склянки і з склянкою теж,— та й дірок у домашньому бюджеті не хотів робити. А то добре було б висмалити пляшку горілки. Його б забрала міліція, він би кричав і пручався; витверезник, лист на роботу, скандал, ох, і покрутилася б Ципа! Він аж засміявся, уявивши, як би досадив начальниці.
Суддя Василю Панасовичу одразу не сподобався. Дуже вже здалеку скидався на Циплакову: у чорному жакеті, у чорній спідниці, аби гетри зняти — геть головбух. Тільки спідниця в Циплакової довша. Василь Панасович зловтішно засміявся — пізнаю, голубко! — коли суддя вже на першій хвилині зупинив гру, підкликав до себе якогось футболіста, змусив заправити майку в труси і довго вичитував йому, махаючи перед носом пальцем. Ото одна натура — аби себе показати, ладні з-за дрібниці зупиняти робочий процес.
— Циплакову на мило! — хотів крикнути Василь Панасович, але вчасно стримався; людей у секторі справді майже не було, чоловік кілька, і його голос міг пролунати на весь стадіон.
Із Циплакової ж усе й почалося. Василь Панасович мав до обіду здати місячний звіт, і він би здав його, та дівчата згубили десь один рахунок, доки шукали, — а він був пришпилений до іншого рахунку, — доки по-новому підбивали баланс, і перерва обідня надійшла. Василю Панасовичу всього нічого залишалося й зробити, хвилин на п’ятнадцять, поклав би він той звіт рівно о 14.00 Ципі на стіл, яка різниця, перерва ж все одно. І тут за три хвилини до першої влітає Циплакова власною персоною — за звітом. Ах, Василю Панасовичу, Василю Панасовичу, ви такий сумлінний, а мене розчаровуєте, ах, куди це годиться, дисципліни ніякої, ще не перерва, а половина відділу розбіглася, ах, кінчати вчасно треба, бо начальство перерви не має, можуть з міністерства подзвонити, і що я скажу? Бухгалтер Кузько невчасно звіти подає? — і куди я дивлюся, скажуть; пора кінчати з анархією, дуже вже ми добренькі дяді й тьоті, дисципліну мушу підняти, з вас і почну, усне зауваження в присутності поріділого відділу оголошую... Мов кішка пирхає. А ці вертихвістки, що підвели його під монастир, сидять та пересміюються, весело їм, бач, коли тут усе життя перекреслено, йому ж навіть у армії позачергових нарядів не давали.
Як згадає той монолог Василь Панасович, аж кров у голову б’є і світ на очах темніє. І ці діячі теж грають, аби день до вечора, де б його собі так прилаштуваться, не бий лежачого. І той — сальдо-бульдо-місячний звіт — мигтить перед очима, туди-сюди, сюди-туди, мов бозна-який зайнятий, одна видимість службового пориву, і, дивись ти, лізе, лізе, й так погано грають, а ще й заважає, сюрчок. Що? Гол забили? «Случайно...»
Чого б то я так радів, наче кожному по подяці оголосили? Ото балачок буде, як завтра на роботі зійдуться, тільки й знають після футболу язиком молоти. А тут і поговорити ні з ким. Одні дівчата у відділі, хіба про помаду. Так, життєчко! Скільки це в нас буде, коли виграємо? Тридцять чотири, а в тбілісців — тридцять три, бо «Кайрата» вони вдома покарають. Да, тягнуть треба на всю котушку, щоб дебет-кредит зійшлися.
О, забігали, отямилися. Вічна штурмівщина... Наші таки спокійніші, організованіші, гарно підстраховують одне одного, не те, що мої дівчата, треба-таки з ними побалакати, бо так і програти можна, як оті-о смугастенькі програють. Ну, а це вже ні в які ворота не лізе. Програєш — то не бийся по ногах, думати треба. Правильно, Циплакова, «гірчичника» йому, розпустилися, дисципліни ніякої, та й ледарі — ще до кінця три хвилини, а половина команди вже з поразкою змирилася, на збори та пропісочити, та на фізпідготовочку натиснути...
Так і забуде Василь Панасович вийняти з зашмуляного портфеля вино, поставить дома в холодильник, а в суботу повезе його на дачу в Осокорки, діти з’їдуться з онуками, й посидять у садочку в сімейному колі. Сонечко, вітерець легенький, травка зеленіє, «білий налив» дозріває,— скільки там чоловікові треба.
...А в цей час Буряк побіг подавати кутового, і в Борі Побєдоносцева, як і в
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus