Завантажити

розмахом Олімпійські ігри. Ми поставили за мету виховати себе гармонійними особистостями: духовно і фізично. І тут ми найбільші болільники й учасники. Усі ми, громадяни. І не атавістичні фактори рухають нашими чуттями, а поклик майбутнього.

6. Болільники-письменники

Смію твердити, що люди митецького складу характеру — болільники особливі.
За дев’яносто хвилин футбольного матчу на полі відбувається скільки подій, що якби їх прийняти за образне віддзеркалення чийогось життя у прийнятих площинах простору і звичайній швидкості течії часу, то матч той ніби вміщує в собі те чуже життя, починаючи з розминки, продовжуючи приглядкою до супротивника, втягуванням у круговерть подій, де тільки встигай оглядатися на власні ворота, йдучи вперед; першою втомою: та що я, найнявся?.. Потім віднайдення другого дихання, констатація результату затрачених зусиль, незалежно від того, на чию користь рахунок. Печаль поразки, радість перемоги, трагедія нереалізованих можливостей — нічия. Може ще бути й останній штурм — відчайдушне зусилля переграти таку долю: втрачати-бо нічого, — і закінчуючи збитим диханням, налитими свинцем ногами, похиленими під вагою втоми плечима. І тобі або свистять, або аплодують, — а часом і мовчать трибуни, швиденько порожніючи, — зрідка навіть падають під ноги квіти, і ти, щоб не наступати на них, збираєш останні зусилля, напружуєш ноги, щоб зробити довший крок. І шипи бутсів гаряче впинаються тобі в підошви, бо не по травичці вже біжиш, а йдеш по бетону. Ти зробив, що міг. Все. Досить. Он попереду довгий тьмяно освітлений тунель, лабіринти вузьких і голих коридорів, стерильна білизна душових. До біса обладунки. Масажист і лікар. Тугі струмені води не видаються гарячими, — так, теплий дощ, коли ти, малий і голий, втікаєш від мами, вискакуєш на балкон чи ґанок, притягнений таємничою силою падіння води. Так, ти падав, тебе били по ногах, тайкома від судді під дих, отам тебе вчасно не підстрахували, бо партнер полінувався пробігти кілька зайвих кроків, а іншому невтямки було, що треба страхувати; ти прекрасно давав центровому на вихід, і свого шансу не впустив, прорвав оборону, вийшов один на один і... міг би і вдруге забити — головою, не повезло... Рятував товариша, що попався на фінт, іншого, підбитого, виносив із поля; там промахнувся, там не зумів перешкодити, там не захотів, там утомився, — той хлопчик під дощем усе знає. Чим не епопея?
Письменники рідко пишуть про футбол, ніби бояться сказати про життя все. Який же тоді інтерес? Спортсменами ж, мабуть, стають ті люди, які, вийшовши зі стерильно білої душової, перебинтувавши рани, здатні прожити ті дев’яносто хвилин знов. І ще, й ще, й ще...
Танцює той, хто не танцює —
Ножем об чарку дзеленчить.
Гарцює той, хто не гарцює —
Маха з трибуни і кричить.

А хто простер у танці крила
І хто з вуздечкою в руці, —
Тим оці танці вже набридли
Й подвійно коники оці.
(Вірші О. Кушнера, переклад В. Положія)
І так міг подумати поет.
Життя наше — ланцюжки, часом сіті випадковостей. «На нас усіх чатує випадок» (переклад підрядний), — сказав інший геніальний поет. Випадковість закономірна, закономірність випадкова... Діалектика.
Гравець хотів передати м’яч партнеру — помилився, а створювалася реальна загроза воротам суперника. Помилився — не так ударив — брак техніки, не допрацював, понадіявся на везіння, байдужість, стара травма, горбик на газоні не зрівняв доглядач: був не в настрої, бо погано спав, скільки разів дочці казав — не зустрічайся з тим халамидником, а вони взяли тайкома розписалися, вперта, вся в матір, із якою він і сам випадково одружився, якби не... Не так — і вже вся гра йде не так, як могла б іти (краще? гірше? чи змінився б кінцевий результат?). Мабуть, ні, але ж... І взагалі — може, треба було першими гола не забивати, а у свої пропустити, раптом би переінакшилося на нашу користь?
А воно йде, як іде. З «листа». Набіло. Не переграєш. Роки тренувань і підготовки — а воно набіло. Заняття на макетах, у класах теорії, вивчення вже зроблених помилок за записами відеомагнітофона, література з кібернетики, психології, чого завгодно, а воно — набіло. Одразу. Тільки й того, наскільки ти до нього підготовлений чи непідготовлений.
Чим не тема?
Роздаю теми.
Але скажу спершу, що письменники-болільники бачать у футболі, крім спортивної, ще якусь іншу суть, якесь «щось», якусь підводну частину айсберга, що хотіли б доконечно бачити у своїх творах. Спробуй розгадай...
Знаємо про великі пристрасті, що ламають людину, підминають під себе всі інші риси характеру, стають світоглядом, демонічною силою, яка вже крутить особистою долею як заманеться. Вертер гетевський, Гобсек бальзаківський, Чінгісхан — найсвіжіший приклад — із роману І. Калашникова «Жорстокий вік». Любов, гроші, влада... Чи прагнення істини в героїв Достоєвського. Істини останньої інстанції. Вийми й поклади, щоб я бачив, чи вартий цей світ дитячої сльозини.
А як пояснити інфаркт у болільника,

читати