Завантажити

світу для них минає надто швидко — як тільки перестають грати. Невизнаними, як це інколи буває в мистецтві, вони з життя не йдуть. Щоправда, слава їм дається одразу вся, не розподілена рівномірно для наступних років. Випивай до дна, аби на ногах устояв. Похмілля може бути гірким, коли ти бачиш у футболі тільки футбол.
Але трагедія не в цьому.
Кожна гра для футболіста неповторна, кожна окрема гра. Інша вже матиме інший сюжет, інакшу композицію, навіть коли ці ж команди зустрічатимуться вдруге. Хоч би як ставили «Гамлета» — на Таганці чи в театрі Франка, хоч би як актори трактували ролі, основна лінія — шекспірівська — залишається незмінною. Кожен може відкрити трагедію і прочитати по-своєму.
У футболі події розгортаються найнесподіванішим, не загаданим наперед чином.
Спектакль можна відтворити через багато літ у його первісній постановці. Як це було з «Принцесою Турандот» у театрі Вахтангова.
Гра неповторна. Те, що її можна зняти на кіноплівку чи відеомагнітофон, — тільки копія. Гра вже втратила своє значення, її не сприймаєш, як старий прекрасний фільм. Пристрасті довкола неї відгоріли. Забиті голи не зараховуються.
Одне залишається. Чийсь неповторний талант. Футбол безкомпромісно не зважає на «середняків» із точки зору майбутнього. Вони тільки тло, статисти при всьому колективізмі гри. Великі майстри залишаються, відігравши. Як голос Шаляпіна на платівці. Пеле, Чарльтони, Мюллер, Яшин, Альберт, Бобров, Месхі...
Будь або великим, або... Отримавши свою порцію аплодисментів, — набагато більшу, ніж випадає простому смертному за все життя, — визнання, медалей і кубків, через кілька літ канеш у забутті.
Зміна поколінь у футболі часта. Незримо встановлюється дивна відповідність між поколіннями футболістів і поколіннями болільників. Одесит Богемський, «суперстар світового футболу», як пише Катаєв, центрфорвард збірної Росії – повне інкогніто для нинішньої молоді і жива легенда для невеличкої вже групки старожилів. Як Бутусов до війни. Бобров після. Блохін зараз. Болільники з тою ж пристрастю вболівають за команду свого міста, але для різних їхніх вікових категорій команда ця — передусім Бобров, Блохін... Виходять на поле інші — серед них тінь твоєї першої любові. Бо виявляється зрештою, що ти не абстрактній команді — за принципом земляцтва — віддав своє серце, а ти відкрив у лавах її когось для себе, особистість завважив, а це завжди притягує. І хоч як би ти потім переживав за очки, забиті м’ячі, здається, нічого й не бажаючи, окрім них, то — самообман. Ти ходиш на футбол побачити чиюсь яскраву індивідуальність, яка саме тобі імпонує. Так ходили «на Комісаржевську», ходять «на Ульянова». Тому корінний киянин може вболівати за ленінградський «Зеніт», а дальні магаданці — за київське «Динамо».
Безумовно, і земляцтво багато значить.
Для чого все це?
Щоб показати нелегку долю футболіста. Очищена від блиску медалей, закордонних подорожей, поклоніння, пліток, овацій, вона справді нелегка. Бо футболіст на очах багатомільйонної публіки мусить показувати, хто він є, що він є, виявляти свій талант, дарувати радість іншим, бути.
Він у такий спосіб доводить, що живе недарма.
Хто приходить у спорт за іншим — приречений на забуття.
Давно колись, при тимчасовому збої в грі нашої хокейної дружини, тодішній тренер збірної СРСР А. Тарасов із серцем сказав в одному з інтерв’ю: не треба мені «зірок», дайте мені людей, які відповідально ставляться до праці. І коли вони робитимуть усе, що казатиму їм, не шкодуючи сил, вони стануть класними майстрами... працювати і працювати. Якщо хто згоден так, навіть не вміючи кататися на ковзанах, із нього будуть люди.
У футбольній команді взаємостосунки складніші, ніж у будь-якому іншому колективі. Бо гра постійно в центрі уваги, постійно на тебе дивляться. Крім того, як правило, в команді утворюються три групи, не обов’язково ворогуючі, приміром. Кілька (або й одна) яскравих індивідуальностей, а інші, переважно «середняки» — не в образливому смислі, і люди, які потрапили у футбол випадково, з отих, що бажали слави, овацій тощо. Їх також мало, але трапляються. Стосунки складні, адже гра колективна, обсяг роботи має порівну розподілятися на всіх, по справедливості. Отож доля яскравої індивідуальності залежить від того, наскільки цей гравець уписується в ансамбль. По ходу дії він стикається з виконавцями старанними, але без іскри божої, ледарями, консерваторами, бюрократами (своїми — не противника!). Усе це відбувається в значно прискоренішому темпі, де на роздуми — секунди, і піт заливає очі. І якості твої людські, і футбольні оцінюються по діях команди. Вона — твоє обличчя. Ще один із віршів:
Команда звивалася в плутанім танго,
Команда забилась в глуху оборону.
Атаки противника центром і флангом
Скипали й ламались об греблі бетонні.
Команда хитрила,
тягла, мов лисиця,
Розпушений хвіст крізь секунди
й хвилини.
У тренера посмішка
грала
на вилицях,
І квіти цвіли капітану в

читати