Завантажити

щоб продиктувати свою волю противнику. І «Кайрат», запалений відчаєм, бо над ним висить перехід у нижчу лігу, здатен щось підруйнувати в механізмі, і система не спрацьовує, дає збої.
Команда стала часто виглядати монолітним колективом, але колективом функціонерів, виконавців майже нав’язаних ролей, а не творців і особистостей (у плані футбольному). Не сталося гармонійного поєднання концепції гри з особливостями гравців. Індивідуальність підпорядкувалася схемі. Хоч кожного гравця ми й розрізняємо за стилем гри.
Це першочергово позначилося на психології футболіста. У закритій системі йому важко сказати своє, оригінальне слово. А в кожному ж із нас спить творець...
Повертатися назад, до «зірок»? Будувати гру відповідно їхнім можливостям? Старе, старе... Команда — «зірка»? Бачили й таке...
Життя триває.
Потрібна система, у якій би певною мірою розкривався кожний гравець. І відчував радість від саморозкриття. Був.
...І тут гримнув чемпіонат світу в Іспанії. 1982 рік. І хоч скільки б списів ламалося в суперечках, який футбол кращий — видовищний чи результативний, — а болільник без зайвих мудрувань одвічно мріє про ідеал: результативне видовище, видовищний результат — відповідь про рівень його дає гра збірної. І по закінченні чемпіонату ми схопилися за голови: такого розкладу, такого збігу сприятливих обставин згодом може й не бути. Судіть самі. Коли б збірна СРСР виграла у збірної Польщі, то в півфіналі зустрілася б з італійцями, над якими майже завжди брала гору. А у фіналі — з командою ФРН.
Гіпотези, гіпотези... «Давайте после драки помашем кулаками»,— як казав поет.
А чом би й ні? Тим більше, що й тренер київського «Динамо» був одним із керівників радянської спортивної делегації. Бо чомусь було вирішено: що більше ігрових концепцій та ідей у тренерів, то симбіоз їх може виявитись аж он який! Ще б пак: Лобановський — раціоналіст, Бєсков — романтик, у Ахалкаці й того й іншого задосить, та яке й уміння запалювати гравців! А в молодших — Федотова й Логофета за плечима Вища школа тренерів, уся премудрість футбольного світу в голові.
Та, виявляється, надмір ідей не завжди на користь. І наша збірна не показала ні зрілої тактики, ні високої техніки, ні мобільності, а головне — зібраності, волі до перемоги. Одне слово, не виявила чуття відповідальності.
А виконавці ж були, та неабиякі виконавці, які володіють і одним, і другим, і третім... Четвертого не виявилося.
То, може, ще й шостого тренера треба було взяти, тренера-психолога? Щоб налаштував, підтягнув, збадьорив, змусив, зумів... Або й на кожного окремого гравця по шість тренерів...
Але ж восени 1981 року як грала збірна! Любо-дорого було дивитися.
І готувалась ніби правильно, хоча... Спершу інтересам збірної були принесені провідні клуби: тбіліське і київське «Динамо». Гравці їхні, основа головної команди, надовго відлучалися на третьорозрядні ігри збірної, на часинку поверталися «з корабля на бал»: на ігри своїх колективів у розиграші європейських кубків. Зрозуміло, у якій вони формі були, — нікудишній. І програли: кияни «Астон Віллі», тбілісьці — «Стандарту». І ясно після цього, який у них був моральний стан.
А чому вже в Іспанії з гри на гру ставили футболіста, який явно випадав з ансамблю?
А чому?..
Чому врешті у внутрішніх чемпіонатах такі, скажімо, невідповідності в організації матчів: весною і восени, коли в Ташкенті чи в Алма-Аті, на півдні, одне слово, тепло і зелено, футболістів заганяють під дах манежів на «футбол у тапочках», як влучно підмітили безпощадні болільники? Адже навіть з точки зору економічної — це сотні тисяч карбованців втраченого прибутку, який пішов би на розвиток спорту.
Чому так часто помиляються судді?
Чому не завжди об’єктивна спортивна преса?
А міжвідомчі спортивні стосунки?
От тобі й гра, тільки гра, нічого, крім гри...
Я виклав загалом те, що постійно обговорюється, усіма знане. Однак мова ж у нас про тренера.
Так от, бачимо, що йому, та й його колегам, доводиться постійно стикатися з явищами, що начебто прямого стосунку до футболу, як гри, не має. Явищами, яких удосталь на виробництві, у колгоспі там чи на заводі, власне, у житті. Адже те життя розвивається через суперечності, завдячуючи їм. А тут уже треба мати не тільки фахову, а й громадянську позицію. Усім тренерам, усім людям, нам тобто.
Адже можна витворити, бездоганно теоретично обгрунтувати, осмислити науково таку концепцію гри, за якої тільки встигай одержувати медалі. Таж не тільки в науці «немає широкої стовпової дороги», — в усіх видах людської діяльності «тільки той досягає... сяючих вершин, хто без утоми дряпається... крем’янистими стежками». Відомий і правильний вислів. На всі випадки життя.
На цьому продовжується й оповідь про тренера.

10. Поле

Поле рівне, м’яч круглий.
Перекотиполе.
Життя прожить — не поле перейти.

11. ...і нарешті — «Голи під завісу»

Духно дозволяв собі чотири виїзди на сезон. Чотири — і не більше. Хіба ще зіграє на якісь масові

читати