
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
тут. Спасибі, капітане!
— Таки рідня? — запитав ошелешений Санжарук.
— Потім, потім... Ану, Валерко, у машину!
Під гарячим душем трохи оговтався. Що ж тут дивного, міркував, відчуваючи полегшення після купання, не на фабриці ж мене виготовили, були ж таки в мене батьки, а в них родичі, і взагалі...
Духно плавно з’їхав на моріжок і зупинив «Вольво» впритул під зеленим штахетником. Воріт у баби Гапки не було, тільки хвіртка та дві-три вишні виглядало на вулицю, бо, видно, більше не помістилося: двір вузенький, порослий травою, а в ній проглядала стежка до маленького цегляного будиночка під шифером.
— Ну, брат, спасибі, — потис руку Валерці. — Тримай на пам’ять. Дістав із заднього сидіння новенького чорно-білого м’яча.
— Спасибі...
— Грай на здоров’я! І тобі спасибі. — І раптом згадав: — Стоп, Валеро! Магазин у вас є?
— Авжеж. Тільки універмаг уже зачинений. А продовольчий — до восьмої. Ще встигнемо.
— Показуй, швидко!
Як же він забув! Посунув у гості з порожніми руками! Розвернувся майже на одному місці, побачивши в дзеркальце, як здивовано переглянулися бабусі на лавці біля сусіднього двору.
У магазині Духно, не довго думаючи, купив пляшку коньяку, кілограм домашньої ковбаси, кілька плиток шоколаду «Оленка», пару банок «Ставриди атлантичної» і вийшов, почувши, як услід йому загомонів магазин.
— Ой, Микольцю, — забідкалася Гапка Павлівна, — нащо ж ти тратився так? Я ж тут розстаралася дечого...
А сама цвіла вся та метушилася, помагаючи Духнові виставляти покупки. Стіл уже тріщав од наїдків: помідори, огірки солоні й свіжі, яблука й груші, холодець... І бабусі сиділи за столом — сусідки чи родичі, може.
— І чого ти, Гапко, розквокталася? — сказала одна, висока, хоч і згорблена, з медаллю «За трудовую доблесть» на лацкані двоборотного чорного піджака. — А хіба ми що, замужем не були, що не дамо ради гостинцям? Адже небіж приїхав, знатний чолов’яга! З усіх закордонів показували по телевізору! Нащо вже худболу терпіть не можу, а на Миколу дивилася. Давай сюди коняку! У Форкуна, на Вальчиній свайбі, — вона за городського пішла, — пробувала, — лепсько, баби.
— Дозвольте-но! — Духно взяв пляшку, відкоркував. — Сідайте, Гапко Павлівно, аж на цілу команду наставили.
— Ну, людоньки,— вела вже суворіше бабуся з медаллю, — слухайте, і ти, Миколо, слухай. Вибачайте, хазяїни, що прийшли ми незвані, та схотіли на Миколу глянуть, — мо’, й не доведеться більше. Ми ж тебе, Кольцю, на світі держали! Ой дівки, скільки я йому грудь порожню свою давала, щоб не кричало. А «куколок»...
— Яких куколок? — не зрозумів Духно.
— А то в ганчірочку хлібця загорнеш, пожуєш і дитині даєш, воно й смокче. Колись так було...
— Ну що там згадувать? За твого онука, Гапко! Будьмо. Баби змочили вуста в коньякові й почали прощатися, Гапка Павлівна задля годиться притримувала їх, а Духно сидів ні в сих ні в тих, мов поза грою опинився, а надворі вже до сутінок хилилося.
Він повільно випив чарку, відчуваючи терпкість у грудях, і, щоб не образити старої, заходився коло їжі, а Гапка Павлівна сіла навпроти й не зводила з нього очей.
Підвечерявши, Духно відсунув од себе тарілки, поклав лікті на стіл і, щоб полегшити старій початок, тихо мовив:
— Розкажіть, Гапко Павлівно...
— Тут, Колю, балачка мала, — зітхнула стара. — Доля така, видно.
Взяла на поличці якийсь пакетик, поклала собі на коліна і, не розгортаючи, вела далі:
— У сорок другому, під осінь саме, стали німці молодь гнати в Германію. Молодих та здорових підбирали. Батьку твоєму сімнадцять літ було, він у сусідньому селі жив, у Клинцях. А матері твоїй і шістнадцяти не виповнилося. Сирота, зо мною жила, тут-таки, у старій хаті. І Трохим сам-один жив, череду до війни колгоспну пас, прибився звідкись, коли б не з безпризорних, я так думаю. Доля, видно, така. Ну, а німці одружених не брали. Старости ж, щоб дуже з селянами не заїдаться, спершу на сиріт і вказали: беріть, мов, їм однаково. А батьки твої візьми та й поженись. Спершу наче про людське око, та тут же і зійшлися. Без тепла ж росли. Як наші прийшли, Трохима, батька твого, на фронт узяли, а через місяць, під Тернополем, і вбито. А Докія борону полем тягла та й на міні підірвалася. Пожила ще трохи... Одне до одного. Мов хто заказав. Гляділи ми тебе, а після війни такі суховії пішли, що хоч криком кричи. Пропадеш, думаю. — Баба Гапка дрібненько закліпала сухими очима, зітхнула. — Порадились ми з бабами й віддали тебе в Тульчин, дітвори там було як комашні. Думали, хай перезимує в теплі, государство не дасть пропасти, а на літо випогодиться, заберемо. А приют взяли та й розформували. Кинулась я шукати, розпитувати, та де там... Якби хоч грамотніша була, а то ж дурна сільська баба. Аж потім із клубу газету приносять: дивіться, бабо Гапко, Микола Духно, на патреті, футболіст... Дивлюся — на Трохима схожий. — Стара схлипнула і стала розгортати пакетик, — я й газетку тут зберегла. І карточки тут...
Ганна Павлівна подала пакетик, так і не
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus