Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

угамувати сельчан, і бадьоро, як відставний конферансьє, проголосив:
— Гол у ворота команди «Колос» забив прославлений майстер шкіряного м’яча наш земляк Микола Трохимович Духно!
— Не шкодуйте ж аплодисментів,— продовжив за нього Санжарук і підійшов до Миколи, поглядаючи в бік своєї штрафної, куди мало не всією командою кинулися розлючені голом яснівці. — Ти що, справді з цього села?
— Сам нічого не второпаю, — розвів руками Духно. — Я ж із дитбудинку.
— Хлопче, — повернувся Санжарук до яснівця, що терся поблизу, наглядаючи за ними, — як же це ви одпустили Духна з «Колоса»? Ай-я-яй!
Та яснівець глипнув на нього перелякано і побіг помагати своїм. Санжарук без поспіху рушив уперед.
Ще сім разів за неповні дві години заходило сонце для яснівського воротаря, і його довготелеса трагічна фігура, розіпнута між стояками воріт, давно благала пощади. Навіть Санжарук уже перестав стріляти з дальніх дистанцій, і тільки Галій продовжував терзати «Колос», вганяючи гол за голом, та й він був безсилий перед секундоміром, і воротар нарешті полегшено витер лоба шорсткою рукавичкою.
Гості тепло розпрощалися з «Колосом» у центрі поля, — духовий оркестр зіграв марш, дівчата вдруге надарували квітів, — й, оточені хлопчаками, попрямували до машин. І там шанобливо товпився гурт захопленої дітвори, наче, здалося Духнові, на старій фотографії, яку він бачив бозна й коли. А далі, осторонь, — нарубки, котрі вже світу побачили, за Крижополем побували (в зубах цигарки, руки в кишенях, чубаті, з удаваною байдужістю на обличчях). І старезна висохла бабуся в чорному, сама по собі, — уперше побачив таке диво на стадіоні Духно. І нормальні голоси, як і буває після гри, почали оживати довкола. Сперечалися два хлопчики: «А батько його з нашого села, дід знав і мені казав. У Яснівці женився, у прийми пристав...» Оглянулися на Духна, засміялися і побігли до своїх велосипедів.
Ну, хлопці, спасибі, — добре поставленим голосом піхотного командира привітав їх голова колгоспу. — Показали моїм гицелям, як треба грати. То як? У баньку, а тоді, так сказать, і за вечерю?
— Ні-ні, тільки в баню, — виринув із-поза спини районний спортивний бос, він тут представляв гостей. — Помитися — і в Крижопіль. Там уже вечеря замовлена, у ресторані, само собою, ну, і в готелі влаштуватися треба.
— Так, треба перепочити й форму випрать, — докинув Санжарук.
— Ну, діло хазяйське, — легко згодився голова. — У вас режим, вам видніше. А вам, Миколо Трохимовичу, — узяв Духна під лікоть, — особлива честь. Особлива, не поцурайтеся, так сказать, — і розсипався дрібним коротким сміхом. — Ось прошу, — розсунув гурт хлоп’ят, і стали вони з Духном перед тою бабусею в чорному.
«Якась ланкова знаменита, певно, або доярка», — подумав Духно.
— От вам і онук, Гапко Павлівно, — вклонився голова. — Усім онукам онук!
Старенька дивилася на Духна ясними вологими очима, не кліпаючи, ніби поглядом убирала його в себе і від того наче сама вищала. Чи, може, Духно малів, бо ж стояв перед старою у трусах і в майці, аж оглянувся, щоб накинути щось на себе. «Дурниці, яка бабуся, який онук? Казали ж — немає в мене нікого. І прізвище, думав, вигадали. До чого тут це?..»
Старенька, мов дивуючись, скрушно похитала головою, сказала, прикриваючи долонькою вуста:
— Та не баба я йому, Панасовичу, не баба, а тітка, та й то троюрідна, сьома вода на киселі. Ой Кольцю-Микольцю, який же ти виріс, — простягла йому свою суху, відполіровану до блиску долоньку. — Здрастуй же, Микольчику, здрастуй. Знала ж я, що хоч перед смертю та побачу тебе не по телевізору, — і коротко схлипнула.
— Ви тут теє... — сказав голова, — розберіться, словом, а я до гостей.
Духно тримав у своїй гарячій долоні пальці старої, дивні такі, мов тоненькою плівкою парафіну обтягнуті, і недобре було йому, ой, недобре, бо не знав, що з ним діється зараз, — як і тоді, коли поклав не грати офіційно. Знов життя поверталося до нього незнаним досі боком, несло таїну, що завжди жила в ньому, непізнана, та, що приходила в дитинстві у глупу ніч і стискала горло раптовими приступами туги, різала очі, як дим від спалюваного восени листя, що пахнув печеною картоплею.
— Гапко... — Духно відкашлявся, — Павлівно, я зараз... — і показав вільною рукою на себе.
— Іди ж, іди, Микольцю, — відпустила його стара, — помийся, аякже. Та візьми ось у машину Валерку сусідського, покаже потім, де я живу. Розкажу тобі про матір і батька й карточки оддам їхні.
— Родичі знайшлися, Духно? — спитав Санжарук.
— Зачекайте... — сказав, тримаючись за відчинені дверцята, і повернувся до натовпу, мов шукав там кого.
— Чого ви мучитесь, Трохимовичу? — розмашисто підійшов до нього капітан «Колоса» і витер розіпріле обличчя зіжмаканою футболкою. — Скільки там того діла! Нехай ваші сідають у мого «Москвича» — оно стоїть, білий, я і в баню їх відімчу, а тоді й у Крижопіль доставлю. Скільки там того діла...
— Справді, Йосипе, — Духно нахилився до Санжарука, — давайте... Я трохи затримаюся

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери