Завантажити

"Офіцерський гамбіт", 5 – 7 розділи

Розділ п’ятий

(Москва – Київ, лютий – жовтень 2007 року)

1
Другий робочий день на новій ділянці набирав небувалого розмаху, маятник почав розгойдуватися швидше, сильніше, невідступніше. Учасники процесу стали більш зосередженими, все частіше на їхніх обличчях була написана стурбованість або непохитна рішучість. Усмішки сповзли, обличчя витягнулися, команди стали уривчастішими, викриття ворогів – злішими, зухвалішими, отруйнішими. Голоси тепер все частіше були гугнявими й глухими, а повітря розпалилося, і в ньому все виразніше уловлювався сморід, неприємний запах нечистот. «А що – ви думали, завжди працюватимете у накрохмалених білосніжних сорочках? Розв’язувати справи за круглими столами в затишних залах рафінованого Брюсселя? Ні, друзі мої, ось така вона на смак і колір справжня робота», – говорили координатори своїм посланцям і багатозначно закочували очі. Втім, і в європейських столицях розвідники упрівали, як кочегари, відповідальні за безперервне підкидання вугілля в топку. Навіть полковник Круг перестав завзято підморгувати зі словами: «Пора, пора в Києві робити «іскремління». І за цією ознакою полковник Артеменко зрозумів: власне це «іскремління» якраз і розпочалося. Хоча ніхто точно не міг пояснити значення цього слова. Чи то «іскри Кремля» почали сипатися, чи то «викривлення українського хребта у бік Кремля». Та й яка різниця!
Якщо Олексій Сергійович раніше бував у Києві наїздами, то тепер добра половина часу проходила на українській території. Він відчував, що працює в команді, яка злагоджено, як олімпійська академічна вісімка, гребла до зрозумілого, відміченого попереду фінішу. Фініш мав точне часове позначення – чергові президентські вибори в Україні. Однак і безсторонні мушкетери системи, що стала на диби та наїжачилася, і її відважні капітани, навіть головний вождь – усі знали, що головний рубіж набагато ближче. Скоріше за все, вирікали пророцтва корифеї воєнно-дипломатичних баталій, нею стане весняний саміт НАТО 2008 року. А якщо так, то Україну треба рятувати до кінця 2007 року, а то ці захмелілі від влади нащадки малоросійських хуторян і недобитих запорізьких козаків втягнуть країну у лігвище ворога. Волоком затягнуть! Звісно, все це врешті-решт – підступи заокеанських ляльководів, які вбили собі в голови дурну думку про порятунок людства. Це через них знову вилізла грузинська грижа, а українське питання перетворилося навіть не в докучливий радикуліт, а в справжню небезпеку гангрени! Хочуть відітнути у Росії ноги, на милиці хочуть поставити матір рідну!
І була отримана тверда команда: «Вогонь!». Бомбувати іскрометними інформаційними фугасами, щоб смердючі, отруйні бризки залишили мітки по всій окаянній території непокірливих провінціалів. І появився царський указ дати карт-бланш запопадливим нукерам: застосовувати будь-які засоби впливу – банківські капітали, припасені нафтодолари, таємні, не без погроз, знаки паризьким і берлінським законодавцям політичних мод і, нарешті, важкий, давно припасений хук непокірним київським революціонерам. Ці нехай пізнають усю принадність земної юдолі, хай їхнє кректання й скрипи хворобливої плоті довго нагадувють нащадкам про те, що негоже зариватись! У стійло їх, у стійло!
«Пам’ятаєте старий большевицький прийом, – пояснював Олексію Сергійовичу розвиток ситуації полковник Круг, – якщо необхідно піти на ряд жорстокостей, то їх треба здійснити найенергійнішим способом та у найкоротший строк, оскільки тривалого застосування жорстокостей народні маси не стерплять. Так-от ми повинні так міцно дати хохлам по зубах, щоб відбити у них охоту навіть дивитись на захід». І точно: ряд спеціальних заходів прокотився з лиховісним гуркотом, ніби віз з чортами. Артеменко навіть оком не змигнув, лише встигав відмічати вогняні спалахи. Він не здатний був усвідомити, де підіграв, де змазав шестірню, а де його використали як забійника. Система – не артіль і звітувати перед своїми акціонерами не звикла. Вона, як велика броньована машина з повним боєкомплектом на борту, рушила у бік заходу, і одинокий полковник у ній точно був не водієм. Пантеон слави призначався іншим, і він це добре знав.
Передусім наказано було закрутити гігантський вир негативу у сприйнятті усім народом нової «помаранчевої» політики. Відітнути «помаранчевих» лідерів від власного народу – ось завдання номер один. Вбити між ними клин, чим скоріше вони перестануть розуміти один одного, тим легше буде відлучити одних від інших. Завдання, звичайно, нелегке, не для одного польового воїна, нехай навіть дуже підготовленого. І накинулися раттю, хоча й діяли гранично обережно, працюючи не пов’язаними між собою групами. Основну частину справи, як водиться, робили чужими руками. Замовляли, оплачували, отримували результати, підхоплювали їх на щити. Непоганий доважок дав хльосткий соціологічний вертеп. Від нього по телеканалах і газетних шпальтах розійшовся калейдоскоп опитувань, оцінок, інтерпретацій та перших застережень. Коли різні впевнені фізіономії в

читати