Завантажити

запалі інтелектуальної гонки. Звісно, знав, що таких, як він, розробників не менше десятка тільки в його відомстві. А скільки ще людей підключено до моделювання в інших, можна лише здогадуватися. Він розсудив, що чим професійнішим буде аналіз, чим більше факторів буде враховано, тим більше шансів проштовхнути свої формулювання. І все-таки, працюючи над моделями воєнного вторгнення на українські землі, він сам не вірив у реалістичність такого ходу. Полковник був впевнений, що просто готується масована інформаційна атака. Універсальна лякалка для необізнаних. Бос просто вирішив закрутити вихор, заронити відчай і страх або хоча б спонукати до розмов про майбутню війну. Просто, думав Артеменко, нинішній момент вимагає, щоб українська влада була «добита» кривавими публікаціями, а народ зомбований ідеєю тотальної небезпеки, що виходить від Росії, якій уривається терпець. Проте у глибинах аналізу його тримав у лещатах загнаний у підвали свідомості жах. А якщо ситуація попросту вийде з-під контролю? Хтось не так зрозуміє, вирішить, що це заклик до бою. Сформує команду екстремістів, що розхитуватиме нерви на окремо взятій ділянці території, появиться неконтрольована група політиків, що рвуться до влади, чи просто радикально налаштованого населення, що прагне приєднатися до Росії. Адже таких чимало, хто щиро вірить, що жити варто в одному великому спільному домі. А якщо перегорять дроти нервів українських міліціянтів-генералів, і станеться коротке замикання у можновладців? Що тоді?! Силове наведення порядку, залучення всемогутнього спецназу, поява на арені антитерористичних груп, кров, нестямні крики… І удар у відповідь. Колишній десантник міркував, що поява на горизонті морських піхотинців Чорноморського флоту буде сигналом до перекидання чотирьох повітрянодесантних дивізій, які розташовуються майже по периметру кордонів України. І одна з них – кривава, та, що набила руку й око у вічній війні у Чечні… Думки й видіння заводили аналітика настільки далеко, що в нього починала тріщати голова. Ні! Цього не може бути! Цього не можна допустити, щоб брат на брата! А інший голос ніби сміявся з нього: а чи не забув історію, як князі-брати воювали за владу, щоб сидіти в Києві? Це ж вельми людська справа – винищування своїх заради нарощування сили. Хіба не забув методику вирощування пацюкоїда Дати Туташхія: найсильніший пацюк той, який переміг родичів і наївся їхнього сирого, з кров’ю, м’яса? І хіба Сталіна не через те чужі боялися, що він своїх безжалісно винищував? Тому, зваживши все, Олексій Сергійович рішуче написав у своєму звіті: при проведенні силами морської піхоти в Криму десантної операції захоплення ключових елементів інфраструктури українські військові частини прямим атакам не піддавати. Він підкреслив це речення, а потім додав пояснення. Українське керівництво, зазначив він в анотації, найімовірніше не зважиться на серйозний опір, і це дозволить провести операцію оперативно і найменш кровопролитно. Ось у це Артеменко щиро вірив. І щиро не бажав, щоб хтось, нехай навіть його вождь, звеличився коштом братської крові.
Через півтора тижня він переконався, що розрахував правильно. Коли він побачив в одному з відомих і повністю підконтрольних журналів статтю під назвою «Операція «Механічний мандарин», то легко серед зведень мілітаристських фантазій знайшов свою сентенцію. Хай хоч так, подумав він, перечитуючи вдесяте матеріал та відмічаючи, що увійшло з його доповіді, а що з матеріалів колег. Автором статті виступив дуже близький до Кремля спеціаліст у галузі творення образів-фантомів. Фантом сам собою, він не соромився і не ховався за псевдоніми. Стаття відверто розповідала, як при стриманому варіанті вторгнення від України буде відділено Крим як незалежну Кримську республіку або територію, що приєдналася до Росії. Артеменко переживав суперечливі почуття, читаючи про те, що Київ не стане кидати війська на визволення Криму, хоча й сам описував цю версію із запалом знавця. А ось ширша версія вторгнення, яку він не відпрацьовував на папері, вважаючи повним абсурдом, його відверто вразила. Тремтів від ознобу, перечитуючи, як «весь південний схід України», разом з Донбасом, Харковом і Дніпропетровськом, стають російськими територіями. Висновок його покоробив: «закріплення Росією цієї території за собою як дружнього державного утворення чи навіть шляхом безпосереднього входження до складу Росії може мати ряд важливих плюсів». «Негідники! От негідники, все до крові йде!» – вигукнув він сам собі голосно, забувши, що є офіцером військової розвідки країни, яка розробляла операцію. Це була стаття-вирок. Стаття-діагноз. Що ж, цей автор чи ці автори доможуться того, що гарячі голови сусідньої держави вип’ють приготований кривавий сурогат до дна. Такий крок був симптоматичним – ніхто вже ні від кого не ховався. Це було провісником появи на арені першої особи, головного антикризового менеджера. І Україною прокотилася хвиля невдоволеного гомону. Перша… Про війну вперше заговорили як про реальну – думка почала матеріалізуватися.

читати