Завантажити

суспільної думки, що через півроку вже появилися певні результати. До дня народження дитинчати навіть упереджений спостерігач був би вражений прагненням догодити Першому. Вийшло вражаюче й зворушливо: до числа ворожих держав населення Росії стало відносити Грузію. Україні, що повернулася обличчям до заходу, а до Росії задом, відвели поки що третє місце – все ж таки не вся Україна, а тільки її голова та частина непідконтрольних тілес бунтують. Проте народи, хоча й повільно, ввергнуто в гіпнотичний транс лихоманки. Одночасно політики та чиновники пообіцяли жорсткий візовий режим, ракетну огорожу, і абсурдне марево затягнуло горизонт уже не тільки відносин політиків і чиновників, а й недовірливих громадян по обидва боки кордону.
І ось тоді почалася справжня робота. Дипломати й резиденти в західних державах з професійною старанністю взялися за свою справу – пояснювати всім нетямущим, що між двома державами визрів передвоєнний стан. І що Росія готова роздавати зуботичини і західним друзям, якщо пхатимуть свого носа в це надто інтимну, суто сімейну справу. Нагадування про зуботичини, нехай і невоєнні, викликало сум’яття у не надто струнких лавах вразливих політиків. Чисто російські гротески при максималізмі нинішніх власників акцій з їхнім спецслужбістським минулим – це зовсім не жарт, швидко розцінили в європейських мозкових трестах. Адже, врешті-решт, що то за ціна питання: Україна?! Ну буде кордон стабільності на вісімсот кілометрів ближче, зате тяжку хворобу буде вилікувано без хірургічного втручання. Ну буде Україна не в самій Європі, а поблизу її кордонів, що зміниться від цього для безтурботного парижанина або щасливого баварця? Більше того, ще й власних проблем вистачає, чого тільки Балкани варті чи періодичне загострення греко-турецької хвороби… Трубадури Бєлокамєнной тим часом все лютіше вмикали всі тумблери пущеного в хід вселенського механізму протистояння, не соромилися вже й міцних епітетів. Дружно та з суворими обличчями настійно радили звиклим до затишку й стабільності європейцям: «Не лізьте, заради самих себе, не заважайте! Ми ж звикли жити напружено, без зручностей і свого досягнемо за будь-яку ціну». Нарешті і сам хазяїн появився на сцені, декорацій уже створено достатньо. З властивою йому глузливою урочистістю попередив тих, хто сумнівається, хоча дехто і так за легкою іронією вловили готовність висікати іскри. Надто багато ознак, і далеко не лише стиснуті кулаки, вольові складки біля рота і палаючі кольори краватки.
У Росії, як і у величезному ательє, не соромлячись звуку, вже давно гучно стрекотали ножиці – закроювався новий образ національного генія. Ні, звісно, не поета, не мислителя чи там ученого. Вилицюватого стратега, здатного організувати потрясіння і перевороти. Історія кодифікується в образах, з них починається розгерметизація свідомості. Це дуже добре знають політтехнологи, на цьому полі з ними навіть спецслужби не ризикують змагатися. Одинокий образ, навіть майстерно витканий, сприймається як безглуздий, зухвалий і неправдоподібний. У малюванні фарбами нового образу йому потрібне героїчне обрамлення – теж із образів. Долучили до делікатної справи академіків, порадилися з маститими вченими, вислухали досвідчених у виборчих перегонах практиків. Дійшли висновку, що для формування іміджу нинішнього лідера підійдуть древні герої Росії. Справді, не рамкою ж з поетів і мислителів відтіняти похмурого в своїй непохитній рішучості владику. Знову звернулися до телетехнологій, посилили їх сучасними кіберрозробками і згодом акуратно, без суєти вивели на п’єдестал Петра І, Йосифа Сталіна і Володимира Леніна. Трохи віддалік світилася синяво-чорна аура царя Івана. Порочно культивувати вбивць, однак людина є багатогранною. Хай замість гірших якостей навіжених володарів, патологічного некрофіла й одержимого організатора переворотів на перший план будуть виведені кращі: грізний образ, від якого тремтять вороги; тверда лінія в політиці, незламність суджень. Вражали розум ефектом гласу народу – через голосування кількох мільйонів інтернет-користувачів. Як сказав би придворний письменник, картина мала анафемський успіх. Сонцеликі царі впевнено посіли в рейтингу національних героїв перші місця, залишивши далеко позаду мудреців, письменників. Дія черговий раз перемогла думку. Атестація завойовників укріпила дух вождя, який з ефектом шоумена одразу заборонив своїм підданим шакалити поблизу іноземних посольств. Втім, цей геніальний театральний жест викликав непідробне захоплення у людей в касках та розчулення у панійок на кухнях. А на черговій зустрічі Віктор Євгенович, удавшись у багатослівні роз’яснення – інструкції вимагали насичення віддалених від відомства голів правильною інформацією, – навіть процитував Маркса. «Здивована Європа, що на початку царювання Івана ледь помічала існування Московії, затиснутої між татарами і литовцями, була вражена раптовою появою на її східних кордонах величезної держави», – після цих слів полковник так виразно й переможно подивився на Олексія Сергійовича, що той

читати