Завантажити

яскравих краватках і окулярах із золотими оправами почали роздавати склеєні з аналітики спецслужб рейтинги з виразами, в яких змішані холоднокровність і шахрайство, ніхто особливо не здивувався. А що, країна вже однією ногою в Європі, на вулицях навіть пиріжки демократичні. Спочатку все мало пристойний вигляд, хитрощі лише впліталися у загальний візерунок. Наприклад, створили ажурну і правдоподібну ілюзію рівних можливостей у налагодженні конструктивних відносин з Росією для тих головних осіб нової влади, що встигли посваритися. Поставили знак рівності між затягнутим серпанком власних фантазій президентом Віктором Ющенком та білою феєю з чарівною паличкою у руці Юлею Тимошенко. Для правдоподібності про всяк випадок до рейтингу з таким самим результатом пристебнули маститого, завжди заретушованого Голову Верховної Ради Володимира Литвина. Не тільки для масовості, а ще й тому, що декому імпонував його дар виставляти замість самого себе мальований трафарет з посмішкою, що обеззброює. А ось потенціал опального опозиціонера Віктора Януковича – теж про всяк випадок – підняли, поки ще не до небес, проте у півтора раза вище, однаково дуже помітно. Колами пішов стривожений шепіт: даму, мовляв, наказали тримати про запас і тягнути трохи позаду фаворита. Якщо не появиться інший фаворит, адже зрощувати їх бралося багато гарячих голів. Та ламали списи, тому що молодь непередбачувана пішла: один імпозантний, але продажний, другий – чудовий лицемір, проте до національного лідера не дотягує; третій просто довіри не викликає, та й на телебаченні недоречний; четвертий – хитра пташка, що в кишені чи то кулак, чи то дулю тримає. Одне слово, Малоросія – провінція специфічна…
З ідеєю об’єднання України з Росією Центр завбачливо вирішив не поспішати і поводитись гранично обережно. Пропонувалось демонструвати різні погляди влади і народу: влада, підкуплена гордовитим Вашингтоном, тягне на захід; народу ж – точно в інший бік, де обійми братів по слов’янському менталітету. Тому навіть не в мозкових центрах відомих відомств, а десь набагато ближче до Кремля глянули в небо і списали віщий результат: нехай поки що за об’єднання буде шоста частина населення України. Адже й то чимало. І треба сказати, дуже непогано ця інформація поширилася – васальні редакції із шкури пнулися, та й ласі до жовтої наживки репортери теж не відступали: свою частину наосліп відпрацювали. Потім інформацію кілька разів повторили з трибун офіційні мужі, і вона стала непорушною аксіомою, основою для наступальної доктрини. На її фоні народилась ще одна хитромудра задумка. А саме, запустити кометою у простір думку, ніби три чверті населення країни за незалежні, дружні держави Україну і Росію, але з відкритими кордонами. Цей месидж був схожий на правду, але правда завжди є зброєю промислу обізнаних; її можна обіграти настільки різноманітними способами, що вона породжує абсолютно різні асоціації, змушує до ухвалення мало не протилежних рішень. На логічний і цілком обґрунтований месидж спочатку уваги майже ніхто не звернув. І даремно, тому що друга його частина була захована за пазухою, як кинджал Брута. Саме вона перетворювала першу на зброю, на тандемний кумулятивний боєприпас. Рать в темних плащах, і Артеменко в тому числі, про другу частину знали, проте помовчували. А полягала вона в тому, що дуже скоро кордон з одного боку мав почати швидко й невідворотно закриватися, – а як же, не можна мати відкритий кордон з державою, лідери якої ведуть її, як покірну корову з великими сльозавими очима, на забій. Закривати його будуть усі разом, від звичайного газетяра до президента. І нехай населення, яке прагне чи об’єднуватися, чи жити в одному відкритому домі, знає, що гірше йому стає лише через їхніх недалекоглядних вождів і воєвод, що продалися за долари. Довірливі маси мовчки споживали соціологічні й експертні пігулки, за авторитетною обгорткою яких світилася продумана робота розвідок, що змагаються між собою, вислужуються перед хазяїном. Адже розвідка у переважній більшості випадків служить одному хазяїну, хоча її зіркі, пильні менеджери й возять пухкі теки паперів багатьом формальним представникам офіційної влади.
Нарешті змайстрували ще одну інформаційну хлопавку, яку необхідно спільними зусиллями перетворити на виверження вулкана, засипати заблудле плем’я масивними клубами попелу обурення. Розпочали роботу ті ж соціологи, оголосивши, що дев’яносто відсотків українців, а отже, переважна більшість, характеризує відносини, що склалися між Україною та Росією, як несприятливі. Це була добра точка відліку для наступних масованих атак. Для довершення картини жахів її ґрунтовно домалювали в самій Росії. Суспільна думка мала дістати образ ворога і засудити цього ворога на смерть. На телеканалах відбулися численні публічні страти й спопеляння словами всіх тих українців, що роздмухували багаття ворожнечі між народами, не давали їм спільно, по-братньому працювати і жити. Деякі телекомпанії, що регулярно клювали з рук влади, були настільки успішними у створенні лабораторій

читати