Завантажити

такої впевненості в мене немає. Більше того, є впевненість, що ця штучно спровокована дуель може виявитися вкрай болючою. Або навіть вийти з-під контролю тих, хто її замислив. Брат мені багато розповідав і показував із життя цих горезвісних пацюків, які, між іншим, вельми схожі з людиною за суттю. Більш за все мене вразило те, що хоча у внутрішньовидовій боротьбі багато тварин гине від укусів, поранень і втрати крові, та все ж найбільше – від нервового виснаження, психічного перенапруження й очікування смертельної сутички. Хіба вам це нічого не нагадує з наших сьогоднішніх реалій?
Питання конструктора залишилося без відповіді, та він на неї й не чекав. Літній чоловік і чоловік середнього віку взяли ще по келиху, обережно, без дзвону зімкнули їх на честь знайомства і розійшлися у різні боки. Того вечора в Артеменка було у посольстві ще кілька розмов, і начебто навмисно погляд вихоплював з юрми сутулу постать у мішкуватому, поношеному костюмі. Сивина і стареча хода нового знайомого вирізняли його з маси сановитих, добре вдягнених людей – дипломатів, військових, бізнесменів та їхніх вишуканих леді. І думка, посіяна старим, непомітно оселилася в голові полковника. Вона зринула як миттєва відповідь схильного до аналізу мозку на закладені в нього дані: адже якщо ми, як пацюки, рвемо один одного на куски, а між тим дуже ретельно дотримуємося внутрішньосімейної вірності, то виходить, ми точно не одна сім’я. Ми – різні! Ось, виявляється, у чому річ.

Розділ сьомий

(Москва – Київ – Бухарест, листопад 2007 року – квітень 2008 року)

Ефект розіграної вистави ставав схожим на дію невиліковної хвороби в організмі людини. Зовні людина цілком нормально себе почуває, непогано працює, весело, нічого не підозрюючи, усміхається, насолоджується плотськими радощами або чимось величним – словом, живе. Тим часом усередині її злі сили давно ведуть тиху руйнівну роботу, готують організм до підриву, який нагадає про тлінність усього сущого і перетворить рухливе, чуттєве тіло у гнильну оболонку, виселить душу… Клітини змінюють інформаційний код, і… відбувається зміна стану. Життя змінюється смертю, світло перетворюється на темряву, на площині свободи проростають бур’янисті ознаки рабства. Клітини починають «думати» інакше, і все – людина замість розвитку і щастя отримує гарячкову, невідступну думку про смерть, а з нею й саму смерть… Смерть і життя, горе і радість, поразка і перемога – все залежить від єдиного: інформаційного коду, заряду думки.
Саме так діється й з державою, з планетою, з Всесвітом. Як кожен організм, держава розвивається, рухається наміченою траєкторією. Але якщо зовнішні сили активно втрутяться в процес розвитку і якщо ці сили досить могутні, а держава достатньо слабка, її клітини, неначе під впливом раку, змінюють свій код і стають іншими. Непридатними для цього тіла з його душею, думками, доктриною й намірами… І так само, як людина унаслідок хвороби переходить в інший стан, так і держава змінюється. Так було завжди, змінювалися лише способи перетворення територій. Головне питання, як і раніше, полягає в матеріалізації думки. І якщо перед тим думка надавала дії м’язам, м’язи використовували залізо для впливу на інші м’язи, і внаслідок цього слабші м’язи переконувалися в необхідності мислити по-іншому. Від фаланги Александра Македонського до танкових сутичок ХХ століття промайнула лише мить, і ось вже завдання перетворення стало розв’язуватися без проміжних ланок, від думки до думки. Одна думка, сильніша, уїдливіша, живучіша, поглинає слабку і стає домінуючою, захоплюючи простори й території. Так непомітно виросла і трансформувалася роль розвідки – від стеження за розвитком чужих м’язів та заліза до прямого впливу на чужу думку.
Олексій Сергійович Артеменко рідко замислювався у той час над глобальними проблемами, його надто глибоко затягнув вир безперервної, кипучої діяльності. Лише іноді, коли фрагменти бойових дій виявлялися надміру вражаючими, вони негайно назавжди врізалися в пам’ять. Він відмічав це, можливо, сподіваючись помізкувати над ними пізніше. Така сама реакція була у полковника, коли в Москві він отримав статистичні дані кібервійни. Якби він був однозначний у своїх судженнях, то, певно, залишився б задоволеним глибиною й масштабами поширення пухлини. На його подив, тим часом тільки на російськомовних блогах щоденно появлялося не менше 6,5 тисячі записів щодо відносин між сусідніми країнами. Олексія Сергійовича особливо вразило те, що публікацій про слов’янську сварку налічувалося у 7 разів більше, ніж записів про секс у тих самих щоденниках. Певна річ, не всі матеріали були націлені на зміну інформаційного коду української ментальності, виднілися сліди боротьби, хаотичні сплески протистояння. Проте в порівнянні з їх підготовленою інформаційною машиною, розгорнутими віртуальними дивізіями слів, пісень, слоганів, статей, газет, журналів, книг, фільмів тощо український національний опір був спробою карликів здолати військо велетнів. Усі механізми боротьби працювали синхронно, системно,

читати