Електронна бібліотека/Щоденники

СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Добу тому...Григорій Штонь
Природа - Храм...Григорій Штонь
Коли нема кому сказати: "Ти чарівна...."Григорій Штонь
Тиша співає...Григорій Штонь
Стрибок від осені до весни...Дмитро Лазуткін
Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
Завантажити

досі «прокручується» в моїй пам’яті. Якщо й буває поезія в прозі, то ця річ саме нею, поезією в прозі, і є. А ось вибране Сен- Жон Перса в потрактуванні Володимира Брюггена, яке я намагався редагувати і яке побачило світ лише внаслідок побиття горщиків між Михайлом Москаленком та харківськими видавцями, не стало бодай якимсь здобутком у наближенні українського читача до хронік Сен Жон Перса. Чому? Либонь, з тієї причини, що робилися ті переклади поспіхом, до того ж надто різні, сказати б, естетичні критерії поета й перекладача.
В редакторах у мене ходили моя колишня шефиня, завредакції дошкільної літератури у «Веселці», поетка Лариса Колос та поет Юрко Ґудзь, котрий «боровся з хворим янголом» (власне, одна з його збірок так і називається «Боротьба з хворим янголом»). Ми винаймали квартиру на вулиці Гоголівській (господарі того помешкання на невизначений час подалися до Ізраїлю), неподалік від колишнього педінститутського гуртожитку, де я у студентські роки, правда, дуже рідко, ночував. Квартира була на три кімнати, але саме видавництво, якщо нашу крихітну філію можна було назвати видавництвом, в основному містилося на досить просторій кухні. В одній з кімнат майже постійно днював і ночував Юрко, хоча в нього в Києві було приймацьке помешкання, була дружина, був маленький синок. Але до родинного вогнища його чомусь не тягло. Мабуть, не солодко в приймах. А взагалі він був чоловіком кволим і якимсь апатичним. У другій кімнаті, себто у вітальні, ми приймали гостей, а на дверях третьої завжди висів мініатюрний замок. У нас, як і в будь-якому видавництві, не переводилися відвідувачі. І то протягом майже всього дня. Іноді збиралася так звана редакційна рада. А це Джордж Грабович, Елеонора Соловей, Валерій Шевчук, Сергій Якутович, Михайлина Коцюбинська і ще кілька людей. Нас якийсь час навідувала, але вже не як член редакційної ради, а як приватна особа, поборниця фемінізму Ніла Зборовська, і не лише тому, що там був Юрко, а ще й тому, що ми мали раритетні видання творів Тодося Осьмачки, зокрема тоді ще не перевидану прозу «Старший боярин» та «План до двору». Нілу цікавила саме проза письменника, оскільки пані писала, здається, кандидатську дисертацію. Вряди-годи приходив на гостину приятель Романа Корогодського колишній політв’язень психіатр Семен Глузман та упорядник так і не виданої антології «Київська школа поезії» Кость Гнатенко, котрий теж приятелював з нашим фінансовим директором. До речі, саме Корогодський запропонував на упорядника антології Костянтина Гнатенка. А її редактором мав бути Юрко Ґудзь. Щоправда, ту антологію впорядкував я сам, дещо розширивши канон її авторів і змінивши назву «Київська школа поезії» на «Сімдесятники»: окрім восьми поетів Київської школи, як її уявляв собі Василь Рубан, до збірки було додано вірші Михайла Саченка, Надії Кир’ян, Віктора Могильного та Григорія Тименка. Передмову написав Василь Рубан, а післямову поет уже з іншого покоління Андрій Підпалий. Втім до видання тієї книжки так і не дійшло, позаяк філія уже за кілька місяців, а це сталося під новий 1995 рік, припинила своє існування. Між іншим, нещодавно у нас з Рубаном зайшла мова про можливість реанімації видавничого процесу, оскільки рукопис антології, хоча з часом у ньому стало менше імен, і досі відлежується у мене в архіві. І ми, подискутувавши, дійшли згоди, що того робити не варто, адже кількох з нас на цій землі уже немає та й полеміка щодо учасників того гурту зайшла в глухий кут, а відтак збирати під однією палітуркою «мертвих і живих» навряд чи доцільно. Гостював у нашій філії і колишній веселчанин Ярослав Орос. Він, зазвичай, приходив наприкінці робочого дня, десь по шостій, із редакції журналу «Скарби України», де обіймав якусь високу посаду, і ми, трішки погомонівши, йшли до гастроному, що світив червоною цеглою за два-три квартали від нашої філії. Скуповувалися в межах купівельної спроможности, а повернувшись у затишну квартиру, влаштовували собі невеличке свято. До речі, в тому гастрономі, що до нього ми протоптали стежку, завжди була горіхівка: пляшки неоковирні, але напій просто таки чудовий. Іноді з нами насолоджувався хвилинами щастя і Юрко Ґудзь, хоча горіхівки він не вживав. Юрко взагалі уникав випивок, а якщо щось і пив, то лише сухе вино. І знав міру, мусив її знати, адже слабував на падучу.
Всі ті роки були роками поневірянь і невлаштованости. І якби не потяг до симфоричного, в певному сенсі егоїстичного письма, чи зміг би я відмовитися від годинника, власне, в такий спосіб зупинити час, створити свій декретний його варіант, що в ньому – непорушному – я мав відбутися як поет. Час – це космічний сон, а до чого тут, якщо ти не просто відживаєш відведений тобі вік, а важиш на сутичку із своєю смертністю, до чого тут єзуїтські винаходи так званого людського генія – стрілки, циферблат, гирі чи електронний варіант мірила руху простору? Сон існування – це отой острів, який не омивається жодними

Партнери