Електронна бібліотека/Щоденники

Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
зафарбуємо годинник будем жити так як хочем...Тарас Федюк
Золотий саксофонВіктор Палинський
місяць зливає віск...Галина Крук
Шмарката баба (новела)Іван Андрусяк
Літо скрапує з ягід липня...Василь Кузан
Моцарт, господар, іншіБогдан Смоляк
Усміхнися – нас знимкує далека літня гроза...Галина Крук
Хочеш дочекаємося закінчення літа...Оксана Розумна
Радість — це те, що дається з боєм...Сергій Жадан
Вагітна жінка, схожа на книгу з продовженням...Сергій Жадан
Це вона… (новела)Віктор Палинський
Перекажеш іншим своїми словами...Сергій Жадан
не кажи що Бога немає що його ніколи не існувало...Богдана Матіяш
Візії та рефлексії (новелета)Віктор Палинський
БрехтСергій Жадан
Ефект колібрі (новела)Віктор Палинський
СакартвелоВіктор Вербич
Таємниці незрячих миттєвостейВіктор Палинський
Кримський цугцвангЄвген Баль
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Завантажити

загадкових, а неминучих, цілком логічних, після відведених кожному з нас «пристрастей і страстей», після інсультів та інфарктів, хронічних хвороб, після добігання нашого приватного часу на топтання рясту... Ілля помер, здається, в червні. На похороні обмаль людей, здебільша найближчі родичі та кілька спілчан. Відспівували Іллю у Видубецькому монастирі. Чомусь не думав, що над язичником, автором «Сварги», кадитиме московський піп. Але що сталося, те сталося. Я звернув увагу на руки небіжчика, складені у вигляді бумеранга як штрих до тибетської Книги Мертвих, себто Бардо Тодол. Отже, виконано своєрідний заповіт з надією на повернення. Але куди? Чи не на круги своя, в те коло, звідки, як запевняв нас Герман Гесе, ще ніхто не вирвався? Через якийсь місяць, уже наприкінці літа 2005 року, не стало Віктора Кордуна. Він помирав важко: чи не сто діб був у комі. Воробйов у ті дні перебував, сказати б, у стані депресії, був геть виснажений, але саме від нього я дізнався, що Кордун помер. На похорон ми з Миколою добиралися від Подолу, від його на той час уже однокімнатної квартири, власне на якихось дев’ять-десять квадратних метрів комірчини , до церкви Івана Богослова, що на подвір’ї Михайлівського монастиря – майже годину. Зупинялися перепочити, либонь, через кожні п’ятдесят, сто метрів. Час нас чекав... Ховати Кордуна мали у селищі Вишневому, поблизу Жулян. Ми з Воробйовим туди не поїхали, позаяк Микола ледь тримався на ногах. Натомісць пішли в Спілку письменників і там влаштували поминки. Після поминок Воробйов ніби трохи ожив. Услід за Кордуном, менше ніж за пів року, трагічно загинув уже напівзруйнований своїм же темпераментом Михайло Саченко, який в останні дні свого мученицького з каскадерськими ефектами життя ще встиг завершити передмову до «вибраного» Надії Кир’ян, та помер Михайло Москаленко, котрий у своєрідній інтерпретації ще на початку 70-х приніс у нашу свідомість стихії Сен-Жон Перса. Себто мій час, який, як сам хаос, стоїть на місці і який уже успадкували наступні пошуковці заборонених дверей, належить будь-кому, але не мені, не нам, бо об’єднати мертвих і поки що живих може лише смерть – рідна сестра поезії. Вона й буде, як я колись висловився в поемі «Змова дзеркал», спільним знаменником метаморфоз, котрі сталися з нами в другій половині ХХ – на початку ХХІ сторіч.


Партнери