Електронна бібліотека/Щоденники

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

антисемітизмі. Хоча в тому маніфесті лише єдиний раз і то без жодної агресивности згадується, як я не раз казав, не надто плідний внесок гебреїв в український літературний процес. Комусь мої міркування подобались, комусь були геть неприйнятні. Одначе мушу зазначити, що до Київської школи поезії маніфест жодного стосунку не має. Повторюю, то була спроба порозумітися з самим собою. Вперше (і востаннє) «Натюрморт для студії» в дещо скороченому варіантія прочитав на квартирі російськомовної поетки Марини Л., а це в районі Хрещатика, у ніч з 31 грудня 1969 року на 1 січня нового 1970-го. Марині маніфест нібито сподобався. Ми тієї ночі багато пили, багато й різного, а на ранок, спустошені й чужі одне одному, прокинулися буквально під ялинкою, а попрощавшись, уже ніколи більше не грали в нудизм.
Починаючи з 1972 року, здебільша у готелях усіх 24 обласних центрів України, куди мусив їздити у відрядження як – буває ж таке! – інженер з наукової організації праці будівельників, я писав «Симфори». Дозволю собі трішки ненав’язливого теоретизування. Принаймні, мені хотілося б, аби воно було ненав’язливим. Як відомо, симфори – це майже примарний троп, поняття досить хистке, це, скажемо так, рафінований продукт розпаду метафори, коли вона, на кшталт дзеркала, розпадається на безліч скалок і перетворюється на загадку. І саме після цього розпаду й виникає проблема відтворення неповторної цілісности, проблема реставрації минулої якості через марнославну спробу відгадати. Саме він, цей примхливий троп, уможливлює, попри граничний герметизм його радикалізму, пізнавати, здавалося б, непізнаване . Готельна аура, що в ній я перебував роками, стала аурою віршів у гільбертовому просторі , власне, у математичному, а відтак і в метафізичному, просторі що став одним з наріжних каменів моєї естетики. Чи ж не парадоксально, що я, той, хто в середній школі з фізики та математики мав якісь там трійки, все своє подальше свідоме життя пильно стежив за досягненнями точних наук і ретельно зіставляв, а потому змішував їх з містикою як рушієм будь-якого поступу. Самвидавською книжкою мої «Симфори» побачили світ, якщо з огляду на мізерний наклад (чотири примірники) можна сказати, що вони побачили світ, 1975 року. З тих моїх симфор кпили хто як міг. Ніхто не хотів грати в мій пунктир. Власне, як помітив Ігор Маленький, «видавши» цю книжку, я опинився на протилежному березі. І назад не було вороття. Навіть Микола Воробйов, схильний до малярської симфори, вважав мою трилогію абсолютно герметичною. А поет Віктор Баришполь, мій давній приятель, з яким ми, власне, робили ту самвидавську книжку, казав, що в цій збірці віршів-не віршів можна переставляти рядки як тобі заманеться. Свята простота! Та в моїх «Симфорах» не вільно переставити жодного рядка. Коли я повіз уже «зброшуровану» збірку в Дніпропетровськ, де з 1970 року в мене склалися приятельські стосунки з кількома поетами та малярами, там на мене напали одразу всі: і Юрко Буряк, і Мишко Кудрявцев, і Віталій Старченко. І навіть так звані русскіє поети, яких там була тьма-тьменна. Вони звинувачували мене у знущанні над чистим словом. До речі, в ті роки я ще не знав про існування французького симфориста Рене Шара, бо його вірші в перекладі Олега Жупанського з’явилися лише в 90-х ( я ту книжку, що 1992 року вийшла у видавництві «Фоліо», редагував). Одначе в Дніпрі обструкція була не цілковита. Скажімо, тамтешні художники, Володимир Лобода і його дружина Людмила, знайшли навіть щось спільне між моїми симфорами і їхніми малярськими пошуками. Як звикле, в Січеславі, куди наїздив із столиці чи не по кілька разів на рік, я зупинявся в готелі «Дніпро», себто в центрі цього похмурого, геть зросійщеного міста, а ночував майже на його околиці у помешканні Лобід: до пізньої ночі в нас тривали дискусії на найрізноманітніші теми. Щось подібне до дискусій у Києві на квартирі Валерія Іллі: те ж червоне вино, ті ж ключові фігури світового мистецтва й філософії. Щоправда, в Лобід було незрівнянно більше альбомів з репродукціями європейських майстрів, а стіни буквально заслані картинами господарів.
Окрім «Веселки», де я мало не здитинів, та «Довіри», в якій, чого доброго, міг би стати астрологом, якийсь час мені довелося побути головним редактором київської філії харківського видавництва «Фоліо». Фінансовим директором і довіреною особою харківського начальства був близький до шістдесятників почасти публіцист, почасти прозаїк, автор досить читабельних мемуарів, Роман Корогодський. Там я трудився недовго, десь із пів року. Може, трохи довше. За той час ми встигли видати кілька книжок, з-поміж них двотомник літературознавчих студій Юрія Шереха та грубенький томик віршів Ірини Жиленко. Із зарубіжної літератури, за ініціативи Олега Жупанського (до речі, за його протекцією я й потрапив до «Фоліо»), видали тритомник Альбера Камю та однотомник Бориса Віана, чиє «Шумовиння днів» у блискучому перекладі Петра Таращука й

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери