Електронна бібліотека/Щоденники

ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Добу тому...Григорій Штонь
Природа - Храм...Григорій Штонь
Коли нема кому сказати: "Ти чарівна...."Григорій Штонь
Тиша співає...Григорій Штонь
Стрибок від осені до весни...Дмитро Лазуткін
Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
Завантажити

Міжколгоспбуду» на посаді інженера з наукової організації праці. На ту роботу мене взяли з легкої руки все того ж Дмитра Лящука: в нього повсюдно були свої люди. Певно ж, такі дивні метаморфози з філологами могли творитися, либонь, тільки в Совєтському Союзі. Адже в ті часи, як я вже казав, без київської прописки у видавництва чи до редакцій журналів на роботу не брали, тож мусив іти туди, де на прописку не зважали. Аж до одруження, а це сталося 1980 року, коли мені виповнилося майже тридцять шість років, мусив ходити якщо не в інженерах-будівельниках, то в мистецтвознавцях чи соціологах. Був навіть інспектором музичних шкіл. Перевіряв у дітей знання сольфеджіо... А пізніше, після чотирьох років редакторської роботи в редакції «Українського ботанічного журналу», починаючи з 1984 року, знову таки протягом чи не восьми років редагував літературу для дошкільнят у видавництві «Веселка». До речі, мене так звані дитячі письменники вважали неабияким фахівцем з літератури для малят. Через мої руки пройшли сотні їхніх рукописів. За той час серед спілчанських графоманів я нажив чимало і то лютих ворогів, адже, хоча література для дітей, як відомо, діло надто тонке, мало не кожен дядечко чи тітонька із спілчанським квитком просто таки палали бажанням, як вони казали мені, прислужитися малюкам, внісши і свою дещицю в дитяче письменство. Я, бувало, й кажу їм приблизно таке: ради Бога, дайте тим дітям спокій. Найбільше, що ви зможете зробити для дитячої літератури, так це забрати свій рукопис з видавництва, аби він більше ніколи не потрапляв до моєї редакції. Але де там, дядечки й тітоньки буквально засипали мене своїми графоманіями в двох примірниках. Вони приходили до мене і влаштовували мені скандали. Пам’ятаю, як один з письмаків (не буду називати його прізвища) обіцяв вчинити собі харакірі, якщо ще раз заріжу рукопис його перлинок... А то приходить до мене один з братів С-ських і вимагає видати до його, здається, полудня віку вибране для малечі. Я відчиняю вікно й, жестом руки показуючи на дорогу, кажу добродієві: «Бачите, онде пішов чоловік і йому теж виповнилося п’ятдесят років, але ж він не просить вибраного...». Що тут зчинилося! Ювіляр підтюпцем побіг до директора видавництва Віктора Костюченка, після чого мене було попереджено: якщо я ще хоча б раз утну щось подібне, то буду там, куди показував рукою... Працюючи у «Веселці», я помітив певну закономірність. А полягала вона в тому, що письменник, котрий добре пише для дорослих, ніколи не зможе писати так само добре для дітей. І навпаки. До прикладу, Анатолій Костецький непогано, ба навіть добре писав для підлітків, хоча він конформіст і в певному сенсі ремісник, себто писав на замовлення видавництва різний непотріб. Одначе в нього була душа дитини і його кращі речі, і вірші, й проза, справді читабельні. Не знаю, як для нинішнього покоління, а в той час Костецький зажив слави улюбленого письменника дітлахів. До речі, він був непомалу ерудованою людиною, мав науковий ступінь кандидата філологічних наук, знав кілька мов, викладав у Київському університеті. Його передачі на радіо про класиків світової літератури для дітей збирали величезну слухацьку авдиторію. А от його збірка «дорослої» лірики, здається, єдина в доробку, то суцільна банальщина. Інший приклад, Анатолій Качан. Поет, який добре пише для дітей, але хотів би писати для дорослих. Зі слів самого Качана, це його заповітна мрія. Що б з того вийшло, невідомо, позаяк Качанової «дорослої» лірики я не читав. Можливо, людина, котра тривалий час пише для дітей, втрачає відчуття поезії як такої. І ось чому я так думаю. Кілька років тому у нас з Анатолієм Качаном зайшла мова про вірші суто «дорослого» поета Костянтина Коверзнєва. Розмову почав сам Качан. Виявляється, Костя якийсь час був вихованцем дитячої літстудії при журналі «Барвінок», що її очолював Анатолій. І, зі слів вихователя, хлопець подавав неабиякі надії, заповідався на справді цікавого поета. А треба зазначити, що в Качанових вустах цікавий поет той, котрий, насамперед, зрозумілий людям. А зрозумілий людям означає ніщо інше, як той, хто вміє будувати сюжет, аби ті «люди» могли стежити за розвитком подій і втішатися майстерністю оповідача. Парадоксально, адже сюжет, як відомо, несумісний з асоціативною поезією (а іншої не буває), саме він і буває її ахілесовою п’ятою*. Зрештою, і це прописна істина, сюжетність притаманна саме віршам для дітей. Анатолій Качан бідкався, що Костянтин Коверзнєв заліз у такі хащі, з яких навряд чи можна вибратися. Відтак між вихователем і його вихованцем пролягла прірва нерозуміння й несприйняття. І, як наслідок, керівник студії, поет дитинства, виявився геть неспроможним сприйняти метафоричну одісею свого колишнього вихованця, його дорослу, ризиковану гру з вогнем, добутим (викресаним), можливо, з найкоштовніших каменів.
У «Веселці» було чимало цікавих людей. Зі мною в одній редакції працював тоді ще майже юний Іван



Партнери