Електронна бібліотека/Щоденники

ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Добу тому...Григорій Штонь
Природа - Храм...Григорій Штонь
Коли нема кому сказати: "Ти чарівна...."Григорій Штонь
Тиша співає...Григорій Штонь
Стрибок від осені до весни...Дмитро Лазуткін
Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
Завантажити

трапезою з горілкою і вином Микола Воробйов зневажливо висловився про його картини і мало не поплатився життям. Черниш давив його за горло. Черниш, білявий з блакитними очима атлет, правдива біла бестія, а Воробйов, як справжній горобчик, з високуватим голосом, хирляк. Ледве розвели бешкетників... Згодом художник поїхав до Чехословаччини і невдовзі за нез’ясованих обставин помер.
Якийсь час, а це вже було після «Галушок», я збавляв час у майстерні одного з Плаксієвих приятелів дизайнера Дмитра Сафонова ( про ту майстерню я вже згадував у есеї «Незникома білість полотна»): то було напівпідвальне приміщення поблизу залізничного вокзалу. Саме там я мало не став наркоманом. З легкої руки чи то маляра, чи то скульптора на прізвище Романов. Він регулярно ходив на вокзал по цигарки , начинені наркотою, так званим планом. Кілька разів давав затягнутися й мені. Очевидно, наркотичне зілля мене не брало, позаяк я, робивши по кілька затяжок , а до них вдавався не раз і не два, так і не приохотився до такого штибу куріння. Невдовзі Романов кудись зник і відтоді я його уже ніколи й ніде не здибував. Казали, нібито він того ж таки року чи, може, трохи пізніше, помер, але не від наркоманії, а банальніше – не вийшовши із запою. І ще чим мені запам’яталася привокзальна майстерня так це реплікою одного з її завсідників. Коли ми після чергової пиятики були вже напідпитку, той хлоп, підтримуючи розмову про таке табуїзоване в ті часи явище, як педерастія, каже: «А знаєте, поцілувати хлопця – то вели-и-чезна насолода. Ні з чим незрівнянна, ні з чим…». Кажучи ті слова, чоловік закотив очі під лоба, очевидно, ближче до мозкового центру насолоди, так що вони перетворилися на два білих наливи з блакитними прожилками… Самого ж обличчя автора ризикованого, в загалом гомофобному товаристві, одкровення мені уявити не сила. Хоча прізвище мрійника пам’ятаю. Але чого вартує прізвище, коли не уявляєш обличчя?! Замісць тієї блаженної п’яненької пики в напівтемряві напівпідвалу, що буквально за якихось пів кілометра від залізничного вокзалу, бачу геть чистий екран: на ньому може з’явитися будь-хто, скажімо, рафіновані естети Жан Кокто чи Андре Жід або і наскрізь маскулінні приборкувачі чоловічих гузниць Юкіо Місіма чи П’єр Паоло Пазоліні…
1972 року Рубана за спробу створити українську комуністичну партію ( виявляється, може бути і така забаганка ) посадили в психушку, тож наші посиденьки, і перед кав’ярнею, що навпроти пам’ятника Леніну, і в «Хрещатому яру», урвалися, бо, власне, Рубан був чи не єдиним їх натхненником. Саме він ревно дотримувався неписаного правила: щочетверга в певний час у визначене місце приїздити до Києва. А не стало Рубана, не стало й ритуалу. З усього, як мовиться, добірного товариства у мене лишилися два приятелі — Борис Плаксій і Микола Воробйов. Віктор Кордун, одружившись, на правах приймака оселився неподалік від Києва у приміському містечку Вишневе, а закінчивши театральний інститут, влаштувався на роботу в київське видавництво «Мистецтво»; відтоді, аж до так званої пєрєстройкі, ми його бачили зрідка. Був у мене ще один приятель – уже згадуваний у цьому нарисі поет Михайло Бахтинський, котрий закінчив московський літературний інститут, тож мав статус, так би мовити, професіонального віршника, а перед навчанням у тій кузні літературних кадрів він працював слюсаром чи, може, токарем на якомусь із московських заводів, тож досить тривалий час і мешкав у Москві; переважно орієнтувався на московських шістдесятників. У нього в столиці Росії залишилися його друзі. Там було його серце. Він не втомлювався розповідати про свого товариша, брата поетки Новелли Матвєєвої, напівдисидента, котрий нібито працював кочегаром у якійсь шаражці. Час від часу Мишко їздив до Москви і навідував свого приятеля. Якщо вірити Бахтинському, той приятель, був дивовижним прозаїком. Михайло часто згадував і про свого вже на той час померлого товариша з Вологди Ніколая Рубцова, якого буцімто задушила п’яна коханка. Хоча, як було встановлено через багато років потому, насправді Рубцов мав ваду серця й помер від інфаркту, а пальці коханки на його горлі лише пришвидшили пророцтво поета про свою смерть у хрещенські морози. Дивний збіг, але Бахтинський також, хоча й у дещо інший спосіб, був викинутий з життя жінкою. Доживав віку в притулку для перестарілих людей. По його смерті залишилося дві валізи архіву, проте СПУ й музей літератури забрати ті валізи з богадільні нібито відмовилися... Михайло Бахтинський, як на мене, був справжнім жерцем храму літератури, позаяк досконально знав і любив, скажемо так,чи не кожну свічечку сучасного йому літературного процесу. Така одержимість трапляється вельми рідко. Але, слава Богу, трапляється .
З 1970 року, після концертної діяльности в Музично-хоровому товаристві, я майже вісім років працював у конторі під вивіскою «Нормативно-дослідна станція



Партнери