Електронна бібліотека/Щоденники

Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
зафарбуємо годинник будем жити так як хочем...Тарас Федюк
Золотий саксофонВіктор Палинський
місяць зливає віск...Галина Крук
Шмарката баба (новела)Іван Андрусяк
Літо скрапує з ягід липня...Василь Кузан
Моцарт, господар, іншіБогдан Смоляк
Усміхнися – нас знимкує далека літня гроза...Галина Крук
Хочеш дочекаємося закінчення літа...Оксана Розумна
Радість — це те, що дається з боєм...Сергій Жадан
Вагітна жінка, схожа на книгу з продовженням...Сергій Жадан
Це вона… (новела)Віктор Палинський
Перекажеш іншим своїми словами...Сергій Жадан
не кажи що Бога немає що його ніколи не існувало...Богдана Матіяш
Візії та рефлексії (новелета)Віктор Палинський
БрехтСергій Жадан
Ефект колібрі (новела)Віктор Палинський
СакартвелоВіктор Вербич
Таємниці незрячих миттєвостейВіктор Палинський
Кримський цугцвангЄвген Баль
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Завантажити

забуттям студентські роки, поклав собі у вечорах поезії чи в так званих творчих зустрічах, що на ту пору були звичним явищем, участи не брати, адже поезія, на моє переконання, з кону та й з голосу просто не звучить. Щоправда, іноді я ту обітницю порушував. Але лише іноді, власне, лічені рази (читання віршів на літстудіях до уваги не беру, бо то зовсім інше, то все-таки щось на кшталт навчального процесу). Скажімо, я прочитав два-три вірші у приміщенні Спілки художників України на фестивалі поетів «Соняшні кларнети» (1991 р.), може, ще десь. Пам’ятаю, вже після розпаду Союзу мене запросили на українське радіо, де з автором програми «Четвертий універсал», моїм ще веселчанським приятелем Ярославом Оросом, розмовляли про поезію. Доки говорили про різні речі – про психологію творчости, про письменницький побут, богему тощо – все йшло добре, але коли штатний артист радіо Василь Обручов почав читати мої вірші ( до речі, читав він погано та й дикція в нього, як на мене, нікудишня), я відчув щось не те. І справді, після передачі, вже за чаркою там-таки в студії, декламатор зізнався, що він так і не усвідомив, що саме читав. Себто Василь Обручов не був моїм читачем. Принаймні, він ніколи, за жодних обставин, не придбав би моєї книжки. Отже, можна зробити висновок, що моя непублічність цілковито збігається з непублічністю моєї поезії. Понад сказане, я геть не вірю в обдарованість поетів, котрі використовують сцену задля оприлюднення своїх естетичних засад, адже правдива поезія проектується на окремого, себто свого читача, ба навіть свого пацієнта… Було б дивно, аби інтимна лірика ( герметична, бо тільки герметична і буває інтимною), та належала публіці, позаяк до поета на сповідь приходять по одному. Грішний приходить до грішного ( хоча б за К.Г. Юнґом), власне до того, хто тільки й зможе заповнити порожнечу порожнечею, але вже метаморфозною. Себто клин вибивається клином, супротивним клином, що в процесі «вибивання» стає порятунком.
В педінституті мені не дали гуртожитку, тож мусив винаймати квартиру: за чотири роки студентства я їх змінив чи не з десяток. Власне, винаймав не квартиру, що її міг би замикати на ключ, себто комірчину з усіма вигодами чи без них, а сякий-такий куток у якоїсь бабці, котра, маючи мізерну пенсію, перебивалася з хліба на воду. А якийсь час, мабуть, з пів року, кватрирував у Печерському районі на одному поверсі з гістологом, писанкарем, культурологом, а також покровителем молодих обдарувань Ерастом Біняшевським, чия доля через багато років потому склалася трагічно. Вже в незалежній Україні його нібито було нагло вбито, буцімто повішено. Але на той час (1965 – 1968 рр.) Ераст був для нас чимсь на кшталт мецената й наставника: він мав досить простору квартиру на три кімнати, де мешкав удвох з дуже хворою матір’ю. Там завше пригощали кавою й смачними канапками. Ераст, мавши добре серце й потерпаючи за українську культуру, узяв до себе на проживання студента, мого однокурсника, уродженця Зеленого Клину – приїхав він до Києва з Хабаровська – Геннадія Туркова ( хоча справжнє прізвище його розкуркуленого діда, переселеного із Слобожанщини на Далекий Схід, Туркот); він уже в той час перекладав з китайської та японської. Пізніше у серії «Перлини світової лірики» за сприяння тодішнього редактора видавництва «Дніпро» Михайла Москаленка Гена видав кілька книжок віршів, зокрема Басьо, Ісікави Такубоку, Лі Бо, Ван Вея. Квартирував у пана Ераста і хлопець дивовижної вроди (до речі, якийсь час як натурник він позував студентам Київського художнього інституту: з нього писали античних Гермеса, Адоніса, ба навіть Ахілеса з ледь піднятою у нестримному русі п’ятою) Михайло Григорів, автор спочатку досить довгих, дещо, як на мене, аморфних віршів, а пізніше мініатюр, котрі, як висловився доктор філології Володимир Моренець, «випали з мовчання філософів». Моренець майже буквально повторив рядок з вірша самого Григоріва . Очевидно, тут ми маємо рідкісний збіг, коли думка поета про свої концептуальні засади збіжна з думкою літературознавця, котрий канонізує те чи те явище письменства. Як тут не згадати рефрен Воннегута з його нині забороненої у США «бойні»: «бува й таке». Саме на квартирі Ераста Біняшевського нарешті зібралися, а відтоді час від часу не раз і не два сиділи за чаркою і без неї, чи не всі поети того угруповання, котре дещо пізніше отримало для когось полемічну, а для когось і однозначну назву Київська школа поезії. Нагадаю її склад за версією Василя Рубана: сам Василь Рубан, Станіслав Вишенський, Микола Воробйов, Василь Голобородько, Михайло Григорів, Валерій Ілля, Віктор Кордун, Іван Семененко. Інша версія належить Вікторові Кордуну, де маємо уже квадригу. Як на мене, ідея «квадриги» в інтерпретації В. Кордуна кульгає, принаймні на два кути чотирикутника, котрі не мають наріжних каменів... Звісно, моє міркування підтвердить чи, може, навпаки, спростує час, в якому нікого з

Партнери