
Електронна бібліотека/Щоденники
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
уявити української літератури без Шевченка…» — почав було я, але почув голос Юрія Свиридовича: «Відмінно».
А загалом студентські роки, попри наше бурлацьке життя, попри різні пригоди, що могли мати й трагічну розв’язку, скажімо, ризиковані вояжі до пам’ятника Шевченку в заборонений день, тобто 22 травня, а відтак виклики в КДБ та до ректора педінституту товаришки Марії Підтиченко, ті роки поза сумнівом були кращими з усіх досі прожитих. Саме на них припадає, без перебільшень, сповнена пошуків, невдач і осяянь, моя, сказати б, поетична одісея, хоча розпочалася вона не з малюнків Крузо… Опинившись у столиці, я з часом зорієнтувався: мені бракує професіоналізму, себто я не почувався віртуозом у володінні словом. А без цієї алхімії ніяка магія неможлива. Окрім того, я почав хутенько скидати з себе личину політично заангажованого поета-традиціоналіста, котрий абстрактно дбає про абстрактний народ. Одне слово, воює з млинами. Я намагався позбутися і хуторянства, чого, зрештою, позбутися не можна та – але це я зрозумів пізніше – й не треба, адже саме його, хуторянство, маєш плекати в собі якомога довше, я б навіть сказав до кінця своїх днів: усе починається з твого «хутора», в даному разі з Переяслава, з твоєї переяславської «хутірської» містики, з переяславських «хутірських» традицій, які непомильно повертають тебе до твоєї печери, знехтувати якою означає неминучу духовну загибель, до печери, котра згодом стає твоєю оазою в пустелі буття, твоєю шагреневою шкірою віри в себе...
Вже з осени 1965 року паралельно з лекціями в інституті почав відвідувати одразу кілька літературних студій. Насамперед, педінститутську, що нею керував викладач літератури такий собі зів’ялий у пуп’янку поет, змучений хронічною ядухою Петро Орлик. Це була камерна студія; знаходилася вона в цокольному поверсі alma mater у приміщенні редакції інститутської багатотиражки «За педагогічні кадри». Вільнодумство ні щодо національної форми, ні щодо соціалістичного змісту не дозволялося. Петро Орлик, як звикле, аналізуючи той чи той вірш літстудійця, шукав у них вдалі рядки. Він їх називав знахідками. Картав початківців за непрозорість письма, а відтак настійно радив читати класиків та частіше заглядати до словника. Звісно ж, з цього приводу цитував Максима Рильського. Студія мала навіть свій друкований орган, ту ж таки газету «За педагогічні кадри». В ній я друкувався два чи три рази та й то опублікував лише кілька перекладів з німецької і добірку своїх віршів. Щоправда, та добірочка не залишилася непомічена: мене хвалили, зокрема мої однокурсники – Андрій Бурба (пробував перекладати з німецької, зокрема переклав кілька новел Стефана Цвайга) та Василь Гунько (спочатку писав українською, а згодом, як я вже згадував, російською; називає себе кієвскім прозаіком). Гунько навіть чудувався, мовляв, як глибоко ти копаєш. Він перебільшував. На той час я взагалі ще ніяк не копав, тим паче не копав глибоко: то були лише несміливі пошуки свого місця в тодішній поезії і не більше. Але мене підтримка друзів тішила.
Була, окрім інститутської, ще й така ж камерна, але вже міська студія під назвою «Сяйво», що її ми, завсідники тієї студії, зазвичай, називали «Сяймо» (із знаком оклику): вона існувала чи то при Жовтневому райкомі партії, чи то при Спілці письменників України. А може, в неї були два господарі. Хтозна. Принаймні, спілчанське начальство час від часу направляло на її засідання якихось письменників, якщо не з Ізраїлю, то із США, певно ж, так званих прогресивних літераторів, котрі з якоїсь нагоди гостювали в Києві. Один з таких гостей, а то був американський поет Стенлі Кюніц, після гостювання в Україні, повертаючись до США, прихопив з собою вірші кількох наших студійців, а через якийсь місяць-два потому їх було опубліковано у газеті “The New York Times”. Та публікація, де були й мої творіння (своєрідний дебют за граніцей на замке), зчинила в Києві невеличкий переполох: КДБ почав викликати в свою контору на Володимирській декого з нас, аби з’ясувати, як ті вірші потрапили за кордон та ще й у реакційну пресу. Щоправда, до розправи над авторами не дійшло: нас врятувало те, що Кюніца на студію направила Спілка письменників України, а це ж на той час, як відомо, був бойовий загін органів безпеки. Збиралися ми на свій літературний вишкіл на другому поверсі кінотеатру «Малятко» в старому яблуневому саду, що був частиною занедбаного парку в районі Нивок. Оскільки збиралися ввечері, причому в глухій місцині, то на тій студії було трішки моторошно. Саме враз для публіки, що відвідує подібні сходки. Керував «Сяйвом» опасистий, з прокуреним голосом чолов’яга Гельман Анатолій Якович. Цікаво, що він, юдей за віросповідуванням, редагував «Православний вісник» під патронатом нинішнього патріарха, а на той час екзарха України Філарета. До заслання, де не відомо за які гріхи пан Гельман пробув кілька років, він викладав у середній школі російську
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва