Електронна бібліотека/Щоденники

Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
зафарбуємо годинник будем жити так як хочем...Тарас Федюк
Золотий саксофонВіктор Палинський
місяць зливає віск...Галина Крук
Шмарката баба (новела)Іван Андрусяк
Літо скрапує з ягід липня...Василь Кузан
Моцарт, господар, іншіБогдан Смоляк
Усміхнися – нас знимкує далека літня гроза...Галина Крук
Хочеш дочекаємося закінчення літа...Оксана Розумна
Радість — це те, що дається з боєм...Сергій Жадан
Вагітна жінка, схожа на книгу з продовженням...Сергій Жадан
Це вона… (новела)Віктор Палинський
Перекажеш іншим своїми словами...Сергій Жадан
не кажи що Бога немає що його ніколи не існувало...Богдана Матіяш
Візії та рефлексії (новелета)Віктор Палинський
БрехтСергій Жадан
Ефект колібрі (новела)Віктор Палинський
СакартвелоВіктор Вербич
Таємниці незрячих миттєвостейВіктор Палинський
Кримський цугцвангЄвген Баль
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Завантажити

лекції він час від часу оздоблював епізодами з приватного, а то й інтимного життя своїх приятелів, після чого в авдиторії наставало пожвавлення. Це було щось на взір проповідей фельдкурата Отто Каца з «Пригод браваго вояка Швейка». Улюбленим поетом професора був Андрій Малишко. Пригадую, лекцію про творчість автора «Прометея» Юрій Свиридович розпочав патетично: «Як не можна уявити українську поезію Х1Х сторіччя без Тараса Шевченка, так не можна уявити українську поезію ХХ сторіччя без Андрія Малишка». Я й кажу шановному товаришеві професору (пам’ятаю, це було вже після лекції , на перерві між парами): мовляв, я не згоден, бо, як на мене, то «Розмова сердець» Миколи Бажана варта всієї творчости Андрія Малишка. Звісно, я передав куті меду. У Бажана є набагато кращі речі, а Малишко не такий уже й безнадійний віршник. Хоча, ніде правди діти, обидва – і Бажан, і Малишко – конформісти, ба навіть колаборанти, сказати б, пара чобіт на одну ногу, адже і Бажанів «Гонець», і Малишків «Прометей» кроєні одними й тими ж лекалами з одного й того ж товару. Що ж до обдарованости цих віршників то повторю й сьогодні: Бажанові в тому часові рівних не було. Микола Бажан – без перебільшення – один з найкоштовніших гебрейських подарунків українській культурі, хоча, де дінешся, його словник біднуватий, якийсь, сказати б, астматично-ходульний. Хоча, можливо, саме ця «астматична ходульність» дала можливість Бажанові стати тим, чим він, власне, і є. А загалом гебреї не дуже охоче йшли в нашу літературу, адже, по-перше, Україна мала статус колонії, а по-друге, вони здебільша були людьми російськомовними, а відтак орієнтувалися на Москву. Якщо ж і ставали українськими письменниками, то, за окремими винятками, це були містечкові посередності на кшталт Абрама Кацнельсона, якого з-поміж інших згадую недарма, адже, будучи ще студентом, поніс саме цьому поетові свої вірші. А річ у тому, що саме він у спілчанському видавництві «Радянський письменник» був негласним цензором і від нього залежало – буде схвалений рукопис до друку чи ні. І що ж мені сказав пан Кацнельсон? А сказав він приблизно таке: «Ваші вірші занадто інтелектуальні як для української поезії. Український народ простий, лагідний, хліборобський, близький до природи, а ви пропонуєте йому зливу метафор... Зрештою, навіщо ускладнювати життя цьому народові.». Звісно, оцінку товариша Абрама Кацнельсона можна було сприймати і як комплімент. Почасти я саме так і сприйняв. Проте, попри декларовану Абрамом Ісаковичем близькість до українського народу, мені чомусь не вірилося в його щирість, натомісць я гадаю і, певно, не помиляюсь, що, культивуючи у спілчанському видавництві клони на кшталт тичинівської агітки «Партія веде» чи тарабарщини на кшталт «За мир у всьому світі» іншого класика соцреалізму, сам Кацнельсон віддавав перевагу своїм кревнякам, котрі мостили свої літературні гніздечка в російському письменстві, таким як, скажімо, Мандельштам , Асєєв, Пастернак, Сельвінскій тощо.
Я й сьогодні не шкодую, що в особі Юрія Кобилецького нажив собі ворога, адже принциповістю, а надто замолоду, в жодному разі не маєш поступатися. Хоча, звісно, принциповість ніколи не слід доводити до фанатизму, а тим паче за моєї тодішньої ситуації, себто перебуваючи в, що тут скажеш, моторошній країні розвиненого соціалізму, коли за якийсь твій необачний крок недовго було вилетіти з інституту або й потрапити туди, де Макар телят не пас. Прикладів скільки завгодно. Згадаю лише один з найабсурдніших, коли з нічого людина мало не потрапила до ГУЛАГу. Мій однокурсник, а ним був Василь Гунько, у гуртожитку у присутності кількох студентів за чаркою прочитав двовірш: «Нам нема чого журитись – мусим партії коритись». Сьогодні у напівп’яному товаристві прочитав, а вже другого дня його викликали в деканат і за лічені години вигнали з інституту, після чого він буквально за два-три дні, себто не гаючи часу, хутенько сів на потяг і втік з Києва аж за Урал , де переховувався років зо три. А повернувся звідти вже російськомовним автором детективів…Та це я згадую принагідно. Так от професор пообіцяв, що, позаяк я сноб і цинік, то з такими поглядами, як у мене, екзамен з літератури навряд чи й складу. А треба сказати, що той екзамен мав бути знову ж таки наприкінці останнього року навчання й від того, чи упораюся з ним, залежало, зрештою, чи отримаю диплом, а власне, моє майбутнє. Як зараз пам’ятаю: на екзамені мені попався білет з двома питаннями. По-перше, треба було розповідати про драматурга Івана Кочергу, а по-друге, про повоєнну українську поезію. Щодо Кочерги то проблеми не існувало. Я оминув «Свіччине весілля», натомісць аналізував «Алмазне жорно» та «Китайський флакон» (Кобилецький любив нестандартні відповіді. До речі, й сам писав нестандартно. Скажімо, про драматургію Миколи Куліша. Хоча ідеологія, і тут ніде не дінешся, згубно позначалася на всіх його писаннях.). Надійшла черга розправи над другим питанням. «Як не можна

Партнери