Електронна бібліотека/Щоденники

Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
зафарбуємо годинник будем жити так як хочем...Тарас Федюк
Золотий саксофонВіктор Палинський
місяць зливає віск...Галина Крук
Шмарката баба (новела)Іван Андрусяк
Літо скрапує з ягід липня...Василь Кузан
Моцарт, господар, іншіБогдан Смоляк
Усміхнися – нас знимкує далека літня гроза...Галина Крук
Хочеш дочекаємося закінчення літа...Оксана Розумна
Радість — це те, що дається з боєм...Сергій Жадан
Вагітна жінка, схожа на книгу з продовженням...Сергій Жадан
Це вона… (новела)Віктор Палинський
Перекажеш іншим своїми словами...Сергій Жадан
не кажи що Бога немає що його ніколи не існувало...Богдана Матіяш
Візії та рефлексії (новелета)Віктор Палинський
БрехтСергій Жадан
Ефект колібрі (новела)Віктор Палинський
СакартвелоВіктор Вербич
Таємниці незрячих миттєвостейВіктор Палинський
Кримський цугцвангЄвген Баль
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Завантажити
« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

надмірної любови до поета: мені їх замовила редакторка видавництва «Дніпро» Світлана Жолоб, оскільки з нагоди якогось ювілею Блока готувалося його україномовне вибране . Можливо, мої переклади Світлані не сподобалися чи ще з якоїсь невідомої мені причини, але вони не ввійшли до того ювілейного видання, а й досі вкриваються порохами чи, радше, жовкнуть у моїй «шухляді». Завершу ж свої міркування про російське письменство, дотримуючись того ж таки абеткового принципу, постаттю майже мого земляка Міхаіла Булґакова. Якою б неприйнятною з етичних міркувань була для мене ця постать, як митець він іноді вражає. Цей явний епігон Е.Т.А. Гофмана

* Принагідно маю звідомити, що перший абзац «Нотаток із підпілля» Достоєвського концептуально збігається з початком мого «Танцю у невагомості». І це, як може здаватися, не випадковість, а, навпаки, наперед задумана збіжність, позаяк я довго шукав у прозі любого мені пошуковця невідворотних подій саме цю кровоносну жилу, щоб мати нагоду ввійти в неї і змішати його й мою світоглядну кров, а відтак бути донором навзаєм, аби водночас відчути його знову ж таки світоглядний кровообіг у собі, і я , звісно, по-єзуїтськи, благав Абсолюта, аби збіглася грішність його душі, хворої на смердіння совісти, й моєї, грішної так само, тільки в дещо іншому сенсі; а стосується ця збіжність не лише вікового порогу, себто сорока років. Чинячи отак, я мав намір хоча б подумки пройти з «почвєнніком», блудним сином свого часу по протилежному боці Невського проспекту, протилежному від того хідника, де на бісовиння шкірять зуби сибарити московського письменства, себто Іван Турґєнєв, Лєв Толстой та й інші так звані «западнікі».

та вже згадуваного земляка, себто Миколи Гоголя, зробив, як на мене, досить цікаве, і то гіпотетичне відкриття, по-новому поглянувши на нібито прописну істину, що рукописи не горять. Себто, згідно з Булгаковим, вони горять, ще й як горять, але не зникають безповоротно, позаяк вогонь має здатність повертати ним спалене. Адже це дикий вогонь, тобто ще не спідлений. Не той, що побував у рабстві Прометея... Скажімо, якщо за рукопис мати латинської вичинки пергамент обличчя Пілата, то воно, те непроникне, помережане не таким уже й магічним тайнописом рис обличчя, нестеменно повернеться. І буде прочитане як вирок. Було б розп’яття з його філософським, що в перспективі поступово й неухильно переходить у теологічне, підґрунтям. Щось схоже на чергове воскресіння, повернення з надр небуття. Звісно, це метафора, позаяк сам параноїдальний механізм повернення перебуває у сфері поезії, а відтак у недоступному навіть для уяви герменевтичному лабіринті.
Школу я нарешті закінчив: це сталося навесні 1961 року. В атестаті майже поспіль трійки, до того ж класна керівничка замісць характеристики видала вовчий білет, зазначивши в тому документі, що я зануда із зануд, до роботи на пришкільних ділянках ставився не так як воно годиться учневі, себто що я захланний нероба і взагалі шкідливий для суспільства елемент. Нічого дивного, адже вже перед кінцем останнього навчального року я з дурного розуму назвав свого класного керівника, а то була не в міру пухкенька, років на тридцять жіночка, вчительку географії Людмилу Тимофіївну, старою дівкою. Та ще й у нашій шкільній бібліотеці, де ми були не самі. Що там казати, все пішло шкереберть, бо коли я з таким паскудним атестатом і пародією на характеристику поткнувся до Київського університету, на мене там дивилися як на придурка. Секретар приймальної комісії якийсь час навіть міркувала, чи приймати мої документи, а чи гнати втришия. Спочатку навіть порадила не морочити їм голови, а йти працювати на будовах комунізму. Але закон є закон: ніде не сказано, що з поганим атестатом дозволено не допускати до екзаменів. До речі, не робити з себе посміховиська мені радив і батечко. Він, мій тато, який був, зрештою, законослухняним громадянином, сповідував принцип «моя хата скраю», а ще послідовно дотримувався принципу ніколи не висовуйся, будь сіреньким, сказав щось на зразок: не сміши людей, а йди тягай каміння. Я мого незабутнього тата не послухав. Я тричі вступав до університету, а після Совєтської Армії, чи то пак прикордонних військ КДБ, з яким, себто КДБ, пізніше довелося досить часто стикатися, таки вступив до вищого навчального закладу – Київського педагогічного інституту імени Максима Горького, де на схилку віку розповідали студентам про тяжке, просто таки нестерпне життя українського селянства пристаркуваті, ще робфаківського гарту професори Іван Пільгук та Кость Волинський. Я це зробив лише тому, що знав напевне: без філологічної освіти, навіть такої мізерної, ба навіть примарної, що її могла дати совєтська вища школа*, мені аж ніяк не випадає чогось досягти в літературі. А поза літературою, власне поза поезією, я геть не уявляв свого подальшого існування. До речі, в мене ніколи не було бажання отримати бодай якусь спеціальність, мене не цікавили

« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

Партнери