Електронна бібліотека/Щоденники

СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Добу тому...Григорій Штонь
Природа - Храм...Григорій Штонь
Коли нема кому сказати: "Ти чарівна...."Григорій Штонь
Тиша співає...Григорій Штонь
Стрибок від осені до весни...Дмитро Лазуткін
Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
Завантажити

розмірковуючи про безсмертя. І чи не про цей незбагненний феномен ідеться в нашій наскрізь містичній казці «Ох», де її героя кілька разів спалюють, а відтак він кілька разів помирає, з кожним черговим воскресінням стаючи все моторнішим та вродливішим? А може, досконалішим? А відтак християнська доктрина стосовно страшного суду не має жодних підстав... Отже, й таку доволі моторошну пані, як смерть, можна мати за складову біологічного поступу, ба навіть оптимізму. За момент, сказати б, перезавантаження машини життя.
Моя роль у літературному процесі , як доречно сказав про так зване витіснене*, себто моє покоління Іван Андрусяк, виконувалася не на кону, а в кочегарці театру : в той час як на кону відбувалося дійство за соцреалістичним сценарієм, в «кочегарці» неухильно реалізовувалася модерністська концепція, себто в черговий раз збиралося і в міру моїх сил підіймалося на Сизіфову гору каміння, котре, власне і є вільним радикалом самої гори. Іноді коштовне, іноді – не все ж сапфіри та діаманти – звичайне каміняччя. В українському письменстві майже всього ХХ сторіччя, як складової совєтської літератури, модернізму, з відомих причин, по суті й не було. Слушно зауважує Олександр Шарварок (майже мій земляк, родом з Баришівки , а це за якихось 15 – 20 кілометрів від Переяслава) у ґрунтовній, як на поета, розвідці про злочини Павла Тичини супроти свого народу, української літератури в період розгулу комуністичного режиму , можна сказати, не було, натомісць була совєтська література писана українською мовою. Звісно, це може дещо категоричне твердження стосується не лише Тичини, а й віршників, котрим несть числа. Відтак, продукцію соцреалізму навіть з довжелезною низкою застережень навряд чи й можна називати красним письменством. Проте ця прикра обставина не завадила модернізмові саме вчасно завітати і в наші краї , чи то пак пробитися з-під покладеного ідеологами соцреалізму асфальту, себто він, як мовиться, не забарився. Адже не тільки світу, що в вікні, бо, якщо не було українського модернізму, себто постійного творчого експерименту , то існувала неперервна світова практика модерністського письменства. А крім того, був український самвидав, принаймні він існував кілька десятків років перед розпадом СССР. Тож модернізм – шлях Сізіфа з гори по втрачений тягар – справді не забарився, і київські видавництва, на кшталт комсомольської «Молоді» чи спілчанського «Радянського письменника», передчуваючи загрозу експансії правдивого модерну (про таку провокативну річ як постмодернізм в ті часи ще не йшлося), своєрідної ревізії певного періоду духовного існування, маючи його за складову так званої буржуазної ідеології, не знаючи до пуття, що воно таке і звідки чекати на свої голови дамоклового меча, перетворилися на своєрідні фортеці, аби відбивати наскоки єретиків від літератури. Їм, як міг, допомагав КДБ, маючи в резерві безрозмірний ҐУЛАГ. Захланне літературне болото не збиралося втрачати свої позиції. Поясню це твердження на власному досвіді. Коли я за кілька років до розвалу Союзу подав рукопис віршів до «Радянського письменника», включивши до того рукопису розділ з симфорами, на мою голову у вигляді закритої рецензії посипалися звинувачення й прокльони. Рецензент, а це такий собі конформіст Леонід Горлач, поет, трудяга на ниві соцреалістичного гетто, певно ж, на замовлення фортечних зверхників (редакцією поезії завідував Олесь Лупій) , звинувачував мене у всіх гріхах, а вичерпавши наявні у «фортеці» арґументи, спитав не відомо в кого, чий я їм хліб і чи відчуваю я відповідальність перед народом і партією. А надто перед партією… Я проковтнув ту гірку пігулку і через якийсь час знову подав рукопис до того ж видавництва. «Фортеця» не здавалася. Моєму редакторові, а ним був поет Василь Осадчий, доручили зібрати підписи в так званих провідних майстрів так званого поетичного цеху СПУ, аби мати підстави для проголошення анатеми й відлучення мене від літератури, щоб я надалі в літпроцес і не потикався. Василь мусив ходити з моїм рукописом від квартири до квартири, збираючи у спілчанських авторитетів підписи. Підписалися під анатемою всі , окрім одного. Тим винятком був поет Захар Гончарук . А саме він на той час очолював спілчанську секцію поезії. Що робити? І мій земляк Володимир Коломієць – на той час завредакції поезії в «Радянському письменнику» – мусив дати мій рукопис на повторну рецензію. Повторно рецензував поет комсомольського гарту, колишній інструктор ЦК Компартії України Петро Перебийніс. І рецензія, на моє здивування, була позитивна, себто схвальна. Щоправда, не тому, що товариш Перебийніс був аж надто лояльний до тих, хто розкидає з такою запопадливістю кількома поколіннями конформістів зібране каміння, оголюючи кратер до певного часу погаслого вулкану. Річ у тому, що я, вдруге подаючи до видавництва рукопис, заздалегідь повилучав з нього усі вірші із самвидавської збірки «Симфори».

Партнери