Електронна бібліотека/Щоденники

СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Добу тому...Григорій Штонь
Природа - Храм...Григорій Штонь
Коли нема кому сказати: "Ти чарівна...."Григорій Штонь
Тиша співає...Григорій Штонь
Стрибок від осені до весни...Дмитро Лазуткін
Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
Завантажити

Цікаво, що коли невдовзі запропонував тодішньому головному редакторові журналу «Київ» , а ним саме і був Петро Мойсейович Перебийніс, добірку віршів із ним же рецензованого рукопису, головний

*
Витісняли нас , себто не допускали до літературного процесу, не лише партійні та каральні чинники, а й, так би мовити, люди з того ж таки літпроцесу, себто ті, що сиділи по різних редакціях газет і журналів, а також у столичній та обласних конторах СПУ, як, до прикладу, товариш Володимир Базилевський, літератор, вишколений на засадах порохнявої моделі – Пушкін – Єсєнін – Павєл Васільєв, один із «птєнцов» Сухомлинського. Цей фанатичний пропагандист російського ретро, повсякчас осяяний золотом та сріблом московського письменства, не втомлюється, перепрошую за непристойність, де тільки можна, опускати українців. Сей спортсмен із натягування Одісеєвого лука спробував було навіть витіснити ціле покоління поетів, кинути тінь на (скористаюсь висловом Володимира Свідзинського) дитину сонця Київську школу, мовляв, якщо її учасники не змогли опублікувати свої вірші у відведений історією час, то нічого, дочекавшись падіння комуністичного режиму, пхатися в літературу.




редактор, як і личить конформістові, сказав щось на кшталт: «Рецензія – це одне, а публікація в моєму журналі – то зовсім інше. Ми таких віршів не друкуємо.». До речі, ще за редакторства попередника Перебийноса, а ним був прозаїк Володимир Дрозд, я неодноразово пропонував редакції «Києва» свої вірші, які бодай якоюсь мірою, як мені здавалося, могли оживити мертву зону публікацій журналу ( майже цитата з відгуку про мою участь в літературному процесі Анатолія Макарова.). Проте Петро Засенко, незмінний заввідділу поезії цього щонайнуднішого з усіх відомих мені часописів, завжди був на своєму посту: він щоразу без зайвих сантиментів відбивав мої атаки з тим-таки вердиктом: «Ми таких віршів не друкуємо.». Але, як би воно там було, я й сьогодні вдячний панові Перебийносу, бо лише його позитивна рецензія уможливила появу на світ моєї другої збірки віршів. «Альта» вийшла друком 1989 року. На її редактора замісць поета Василя Осадчого призначили україномовну поетку , але російськомовну громадянку Лялю Рубан. Їй, неординарній порівняно з традиційником Осадчим, орієнтованій на російських шістдесятників, зокрема на Беллу Ахмадуліну, в «Радянському письменнику», як звикле, доручали редагувати російськомовних та неформатних для видавництва, у чомусь сумнівних авторів. У шкіряній куртці з короткою стрижкою й незмінною цигаркою в губах зовні Ляля скидалася на такого собі комісара петроградського перевороту. З радикальними поглядами на поетів і поезію. До того ж, попри тяжіння до російської культури, вона кохалася в індійській філософії та даосизмі, принаймні ця закоханість простежується в багатьох її віршах. Тож мені з редактором нібито пофортунило. І справді, Ляля майже не втручалася в тексти «Альти», хоча й не обстоювала віршів, відхилених її патроном Володимиром Коломійцем. Скажімо, він категорично був проти публікації верлібрової трилогії «Змова дзеркал». І Ляля погодилася з його доказами, які зводилися до того, що оскільки український народ цнотливий ( це мені нагадало вердикт Абрама Кацнельсона, коли я приїхав до нього із своїми віршами в Ірпінський будинок творчости), то така порнуха, як мої верлібри, в жодному разі не може бути йому адресована. Окрім того, на вилученні «Змови дзеркал» наполягав і радник Коломійця пан Володимир П’янов, як відомо, спілчанський цербер, котрий упродовж шістдесятих – вісімдесятих років пильнував за лояльністю до влади творчої молоді, зокрема поетів-початківців. Обидва вони стверджували, буцімто в моїх верлібрах повно непристойностей, а надто їх шокувало слово мужолозтво (мабуть, саме в ньому панове видавці вбачали мій модернізм, сюрреалізм та герметизм). Край полеміці поклав директор видавництва Вадим Скомаровський. Він після тривалої дискусії зі мною, либонь, впевнившись, що ніякої «порнухи» в тих віршах немає, наказав своїм підлеглим повернути «Змову дзеркал» у верстку (а це вилучення, наскільки пам’ятаю, було вже на стадії першої верстки). Не погодився я і з пропозицією моєї редакторки вилучити з вірша «Реставратор» рядок «адже справжнє завжди бур’ян», позаяк, навіть за елементарною логікою саме так воно і є – все починається з бур’яну, себто з джерел. Хто в цьому сумнівається, як, наприклад, у вже подаленілі часи сумнівався Олександр Довженко, вважаючи, що рослини в культурі куди кращі, аніж їхні дикорослі предки, хай так і пише: «адже несправжнє завжди бур’ян». Ото вже буде доконаний абсурд.
«Образно кажучи, він захопив «симфоричний плацдарм» на протилежному березі ріки, але так і не дочекався підтримки й допомоги з берега, який він покинув.». Ці, вже почасти згадувані слова належать Ігореві Маленькому. Взяті вони з його передмови до мого вибраного «Полювання на мисливця». Наприкінці 2007 року моє вибране побачило світ у видавництві

Партнери