Завантажити

чином отримав зайву хвильку на самовгамування.
-- Милости просим! – вигукнула з глибини кімнати господиня, як тільки хлопці з’явилися на порозі, і швидко пішла їм назустріч: чекала.
Аня була в чорно-коричневій плетеній кофтинці, застібнутій під саму шию на симпатичні дерев”яні гудзички, що свідчило про вишуканий смак Вона підійшла зовсім близько і радісно привіталась.
-- Здравствуйте! Проходите, пожалуйста, -- і сміливо протягнула Петренкові руку.
-- Аня!
Сліпому було видно, що ця дівчина виросла не в селі і знала, що таке гарні манери.
-- Очень приятно! Юрий! – солодко пролепетав Петренко по-російськи, і це чомусь справило на Басараба не найкраще враження..
У Юрковій долоні рука красуні затрималась лише на трішечки. Ще мить, і, задоволена враженням, яке справила, чарівна брюнетка уже наділяла увагою Олега.
-- С вами, уважаемый, я уже имею честь бать знакомой.
Її теплі пальчики лякливо ковзнули по його долоні, при цьому вона так мило схилила набік голівку, що тільки ворог роду людського міг би це назвати маніжністю.
-- Проходите, пожалуйста! Раздевайтесь!
З милою простотою вона показала на ліжко, куди слід класти верхню одіж, і швидко відійшла вглиб кімнати.
Горішнє світло у кімнаті було вимкнене, лише на столі під самим вікном яскраво світила висока настільна лампа. При закритих наглухо шторах це світло створювало в кімнаті атмосферу затишку.
-- А ми ось вам принесли творіння ваших рук.
Басараб витягнув з-за пазухи коричневого зошита і ледве встиг його простягнути, як Аня уже стояла поряд і брала його, ніби щось не надто важливе для неї. Наступної миті зошит полетів на стіл, де на краєчку було складено у стопці кілька книжок; і в цьому жесті читалася не так байдужість до зошита, як нетерпіння господині приділити якомога більше уваги шановним гостям. Взагалі, рухалася вона із запаморочливою швидкістю.
Тим часом Петренко уже зняв своє пальто і з несподіваною для Басараба елегантністю кинув його на ліжко, на яке показала Аня. Пальто красиво лягло, акуратно склавшись, і ця деталь, за спостереженням Олега, справила на господиню приємне враження.
-- Так, ребята! Чайку? – діловито сплеснула долонями Аня, і, здається, цією пропозицією попередила незручну паузу.
-- Ну, чайок – це було б дуже доречно, -- трохи роблено прибадьорився Олег, -- бо на вулиці, повинен вам сказати, морозець стоїть нічогенький.
Він і собі скинув куртку і поклав поряд із Петренковим пальтом. Подумки ж відзначив, як енергійно і навіть заправськи прозвучало оте «ребята»: цнотливості у ньому було малувато.
-- Да, на улице сегодня стоит, можно сказать, классический Коцюбинский, - додав Юрко.
Каламбур удався наче й непоганий, але українське прізвище, вимовлене за правилами російської орфоепії (Кацюбінскій) та ще й в устах українського філолога примусило Олега уже вдруге внутрішньо скривитися. Натомість Аня оцінила його цілком схвально.
-- Присаживайтесь! – вказала вона на стільці біля столу. -- У меня чайник, кажется, должен быть уже готов.
Цю невинну фразу поетка виконала ну з бездоганним орфоепічним блиском. На поверховий погляд, її можна було б зрозуміти просто як милу забавку гарного філолога, однак Олегові було очевидно, що це не що інше, як відповідь Петренку на його «Кацюбінскаво». Це був такий собі хохляцький діалог- взаємне хизування: один чванився зневагою національної культури, інша – володінням престижнішою мовою. І Петренків відведений убік погляд, і його незручна мовчанка під час відсутності господині були тому підтвердженням.
Аня повернулася до кімнати так швидко, ніби її чайник стояв не на кухні, а за дверима. Як тільки вона підійшла до столу, Басараб галантно підвівся і простягнув руку за чайником.
-- Якщо не заперечуєте, дозвольте, це зробимо ми!
-- Ой, вы очень любезны, -- дещо розгублено відповіла Аня, що явно не сподівалась на такий етикетний клас.
Однак не встигла вона дійти до тями, як уже й другий гість також стояв на ногах і підсував їй стільця.
-- Прошу!
Ні, їй було таки дуже приємно. Вона зворушено подякувала і сіла до столу, почуваючи себе ледве не іменинницею.
Стіл було застелено чистою скатеркою, на якій стояв оригінальний череп’яний ронделик із цукром, в принципі, зовсім навіть не брудний заварник і, що найголовніше, ніяких стибрених в їдальні склянок – чайні чашечки, ще й під кожною тарілочка. Навіть ложечки були чайні! І не алюмінієві, а з нержавійки! Ну хіба за таким столом могли не галантно поводитись хлопці, у кімнаті в яких на голий, місцями припечений стіл завше на складену газету ставилася посередині чорна масна сковорідка? Тут потрібно було демонструвати смак, вихованість та інтелект. І поки Басараб справлявся з вихованістю, заварюючи чай, Петренко приступив до

читати