
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
досі,
Бо ось знову дощі ідуть,
Осінь.
І коли повз кав’ярні, де теплі огні,
В черевиках іду подертих,
Чогось раптом спокійно-спокійно мені –
Чи то жити, чи вмерти…
Ах, ця осінь!
Це з нею постійно так:
Стисне серце в малий кавалок…
Ти читаєш, абсолютно не інтонуючи і пильнуючи саму лише думку. Читаєш для цього наївного і впертого романтика, який сидить поряд із тобою на підвіконні, дивиться з-під лоба на похмурий гуртожитський коридор і зараз слідом за тобою відкриває для себе, що ваше життя – це і справді «сірий тифозний барак», у якому однаково, «жити чи вмерти», і що кожен із нас – «тихенький, тихіш од трави», по суті, до відчаю безсилий і не здатний анічогісінько змінити, -- «…і це там, де усі дороги у прекрасну ведуть далечінь?» І все-таки навіть таке життя ти мусиш прийняти («нехай буде воля твоя, часе мій!»), бо іншого тобі просто не дано.
Гей!
Герої!
Каліки!
Службовці!
Торговці!
Поетики!
А живіть собі, як вам бажається!
Через те, що –
ви чуєте? –
все-таки
о б е р т а є т ь с я!
На останніх словах поеми атмосфера усамітнення і смутку між вами розвіюється і до тебе повертається відчуття власної сили і волі. Разом із тим до сприйняття раптом проривається гармидер і кипіння вечірнього гуртожитку. І подальша ваша розмова уже сприймається як малий фрагмент із життя цього мурашника, де пахне навперемішку картоплею і туалетом, свіжим борщем і дезодорантом, цигарковим димом і бачками з-під сміття, де лупають дверима, кричать, гупають ногами, ревуть магнітофони, сміються…
-- Що це за річ? – питає тебе Юрко.
-- Це поема «Галілей» Євгена Плужника. Помер у тридцятих.
-- Репресії?
-- Не знаю.
-- Сила! Оце б поставити на нашому курсі!
Але ти не поділяєш Юркового оптимізму. Ти просто мовчиш і куриш.
І тоді Петренко раптом хапає тебе за лікоть і вигукує:
-- Послухайте! А давайте візьмемо не Плужника, не когось із замовчуваних чи заборонених! Давайте візьмемо Шекспіра! І зробимо композицію. Там стільки актуального! Ну, шановний!
І що ти можеш протиставити? Ти мусиш погодитись.
*
Уже наступного ранку Басараб засів у читальному залі бібліотеки, обкладений барикадою томів Шекспіра і розвідок про нього і його творчість. Він наліг грудьми на стіл і так просидів три дні підряд. На третій вечір він приніс в гуртожиток і вручив Петренкові рукопис на двадцять сторінок.
-- Можете глянути, шановний, і зазначити свої зауваження.
Ще в перший день роботи над цим рукописом з Басарабом стався випадок, якому він не надав абсолютно ніякого значення. Такий собі рядовий епізод, про який жодна тверезо мисляча людина не могла б і подумати, що він може мати якесь там продовження.
Захоплений роботою, Олег працював допізна, аж до закриття залу. Коли, втомлений і голодний, пролопотів сходами до порожнього вже гардеробу, то похилого віку дядечко-гардеробник, заклавши втомлені руки за спину, лише кивнув на ряди вішалок головою: іди, мовляв, студент, сам розбирайся, де там висить твоя одежа. Олегові не важко було швидко знайти свою куртку, яка в порожньому ряду вішалок сиротливо тулилася до якогось сірого не то плаща, не то пальта. Він тут же одягнув її і швидко обернувся, щоб іти назад, як раптом наштовхнувся на дівчину. Вона як вродилася у нього за спиною, стояла і чекала, коли він відійде. Поза всяким сумнівом, це була володарка плаща. І Басараб, абсолютно не роздумуючи, а просто з інстинкту вихованої людини кинувся до її одежини, зняв її і галантно запропонував:
-- Дозвольте?
Від цього простого жесту дівчину кинуло в такий жар, що навіть при тьмяному світлі було помітно, як почервоніло її обличчя – усе, від шиї аж до самого волосся над лобом. Вона соромливо опустила голову, тихо дала себе одягнути і ледве чутно прошелестіла
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus