Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

досі,
Бо ось знову дощі ідуть,
Осінь.
І коли повз кав’ярні, де теплі огні,
В черевиках іду подертих,
Чогось раптом спокійно-спокійно мені –
Чи то жити, чи вмерти…
Ах, ця осінь!
Це з нею постійно так:
Стисне серце в малий кавалок…
Ти читаєш, абсолютно не інтонуючи і пильнуючи саму лише думку. Читаєш для цього наївного і впертого романтика, який сидить поряд із тобою на підвіконні, дивиться з-під лоба на похмурий гуртожитський коридор і зараз слідом за тобою відкриває для себе, що ваше життя – це і справді «сірий тифозний барак», у якому однаково, «жити чи вмерти», і що кожен із нас – «тихенький, тихіш од трави», по суті, до відчаю безсилий і не здатний анічогісінько змінити, -- «…і це там, де усі дороги у прекрасну ведуть далечінь?» І все-таки навіть таке життя ти мусиш прийняти («нехай буде воля твоя, часе мій!»), бо іншого тобі просто не дано.
Гей!
Герої!
Каліки!
Службовці!
Торговці!
Поетики!
А живіть собі, як вам бажається!

Через те, що –
ви чуєте? –
все-таки
о б е р т а є т ь с я!
На останніх словах поеми атмосфера усамітнення і смутку між вами розвіюється і до тебе повертається відчуття власної сили і волі. Разом із тим до сприйняття раптом проривається гармидер і кипіння вечірнього гуртожитку. І подальша ваша розмова уже сприймається як малий фрагмент із життя цього мурашника, де пахне навперемішку картоплею і туалетом, свіжим борщем і дезодорантом, цигарковим димом і бачками з-під сміття, де лупають дверима, кричать, гупають ногами, ревуть магнітофони, сміються…
-- Що це за річ? – питає тебе Юрко.
-- Це поема «Галілей» Євгена Плужника. Помер у тридцятих.
-- Репресії?
-- Не знаю.
-- Сила! Оце б поставити на нашому курсі!
Але ти не поділяєш Юркового оптимізму. Ти просто мовчиш і куриш.
І тоді Петренко раптом хапає тебе за лікоть і вигукує:
-- Послухайте! А давайте візьмемо не Плужника, не когось із замовчуваних чи заборонених! Давайте візьмемо Шекспіра! І зробимо композицію. Там стільки актуального! Ну, шановний!
І що ти можеш протиставити? Ти мусиш погодитись.

*

Уже наступного ранку Басараб засів у читальному залі бібліотеки, обкладений барикадою томів Шекспіра і розвідок про нього і його творчість. Він наліг грудьми на стіл і так просидів три дні підряд. На третій вечір він приніс в гуртожиток і вручив Петренкові рукопис на двадцять сторінок.
-- Можете глянути, шановний, і зазначити свої зауваження.
Ще в перший день роботи над цим рукописом з Басарабом стався випадок, якому він не надав абсолютно ніякого значення. Такий собі рядовий епізод, про який жодна тверезо мисляча людина не могла б і подумати, що він може мати якесь там продовження.
Захоплений роботою, Олег працював допізна, аж до закриття залу. Коли, втомлений і голодний, пролопотів сходами до порожнього вже гардеробу, то похилого віку дядечко-гардеробник, заклавши втомлені руки за спину, лише кивнув на ряди вішалок головою: іди, мовляв, студент, сам розбирайся, де там висить твоя одежа. Олегові не важко було швидко знайти свою куртку, яка в порожньому ряду вішалок сиротливо тулилася до якогось сірого не то плаща, не то пальта. Він тут же одягнув її і швидко обернувся, щоб іти назад, як раптом наштовхнувся на дівчину. Вона як вродилася у нього за спиною, стояла і чекала, коли він відійде. Поза всяким сумнівом, це була володарка плаща. І Басараб, абсолютно не роздумуючи, а просто з інстинкту вихованої людини кинувся до її одежини, зняв її і галантно запропонував:
-- Дозвольте?
Від цього простого жесту дівчину кинуло в такий жар, що навіть при тьмяному світлі було помітно, як почервоніло її обличчя – усе, від шиї аж до самого волосся над лобом. Вона соромливо опустила голову, тихо дала себе одягнути і ледве чутно прошелестіла

« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери