Завантажити

фізіономія осяяла найтемніші закутки кімнати.
--Чуваки! Там бокс внизу так кльовенько іде!
О, як це було доречно! Ще ніколи Петренко так не радів присутності у кімнаті Грицюти. Він розумів, що якщо в кімнаті є Вітя, то тут ніяких не те, що дисидентських, а взагалі серйозних розмов не може бути в принципі.
А от те, що вони сіли вечеряти без нього, виглядало не зовсім етичним. Саме через те від самого початку Вітя виявився в центрі загальної уваги. Юрко, пересівши на ліжко, запропонував йому свого стільця, Басараб узявся витирати для нього ще одну склянку, а Серьожа Новицький навіть вибачився.
-- Вибач, Вітя. Сіли без тебе. Ми не знали, де ти.
-- В ленкімнаті! Кажу, блін! Чемпіонат світу з боксу! Не відірвешся! Я вам кажу, чуваки! Там один чувак молодого так прирубав – з копит!
Однак тема боксу на той час виявилась настільки чужою решті присутніх, що й друга Грицютина тирада якось глухо потонула в спільному мовчанні. Вітя все зрозумів і швидко зробив правильні висновки. Взявши до рук наповнену склянку з вином, він бадьоро звернувся до шановної компанії:
-- За что, с позволения, пьем-с, господа?
Але й на цей раз «господа» вдали, що аж надто перейняті споживанням їжі і нічого йому не відповіли, незважаючи навіть на те, що він так заклично заглядав кожному в обличчя. Бідолашний Грицюта і гадки не мав, наскільки недоречно звучав білогвардійський стиль у присутності їхнього гостя. Здавалося, ще якась мить – і важка незручна мовчанка проковтне всю трапезу цілком. Та на виручку прийшов Серьожа.
-- Ну, як за що? Вітя! Хіба у нас нема приводу? Ось, наприклад, ти незабаром одружуєшся…
Сказавши це, Новицький коротко глянув на Юрка й Олега, чи то вибачаючись, чи то питаючи схвалення.
-- Да-с! Женюсь! – із самозадоволенням паяца підтвердив Вітя.
-- Тогда за тебя, Витя! За здоровье будущего молодожона!
Серьожа ще раз глянув на своїх співмешканців і, здається, тільки зараз зрозумів, що своїм тостом по суті підняв Вітю на глум. Та, на його щастя, Вітя цього навіть не помітив. Цей двадцятитрирічний юнак щиро насолоджувався життям, яке надавало йому таку прекрасну можливість – висловлюватись. Він залпом вихилив вино, напхав повен рот вермішелі і, щасливий, узявся без угаву коментувати «самое дорогое, что есть у человека», тобто життя в усіх його проявах. Те ж, наскільки прихильно сприймали його мудрість інші члени компанії, його турбувало дуже мало. Точніше, він дотримувався принципу: не заперечують, отже згодні. То ж під Вітіні теревені й минув майже весь обід. Під кінець він знову повернувся до теми свого одруження.
-- Оце, чуваки, сиджу собі і думаю… -- вермішель у роті дуже заважала говорити, однак Вітя мужньо долав цю несприятливу обставину, -- Думаю, як оженюся, то чи зразу дати жінці піздюлєй, чи потім?
Поза всяким сумнівом, Вітя вважав, що сказав дуже дотепну річ, бо тут же сам-таки почав гигикати. Однак навіть його натужне гигикання виявилось холостими обертами стартера: двигун вперто не заводився, тобто публіка вкотре не оцінила гумору і дружно промовчала. Лише сердешний Новицький, раз уже взявся співчувати товаришеві, то мусив дотягувати лямку до кінця.
-- Ну що ти, Вітя? Хіба ж можна жінку бити? – заперечив він тоном виховательки дитячого садочка.
-- А щоб поважала! – безапеляційно заргументував Грицюта власне рішення і щосили весело витріщився, сподіваючись, що хоча б цей гумор публіка належно оцінить.
Однак «народ безмолствовал», зосереджено жував і продовжував ховати від сорому за нього очі.
І тут cерйозність сотрапезників нарешті пройняла Грицютин мозок до самого дна: його викинуло з гумору, він прожував, ковтнув і вперше з порожнім ротом довірливо і дуже серйозно промовив:
-- А вот фамилию, чуваки, я точно поменяю. На ее, на жинчыну.
Потім на мить задумався і додав:
-- Может, детям с фамилией Писарев легче будет?
Ця несподівана сповідь так очевидно засвідчила його національну неповноцінність, що Петренко аж закляк від страху. «Ну, все пропало, -- подумав він, -- Кушнір якраз під хмелем. Зараз він включиться і…»
Однак Тарас лише з-під лоба блимнув на Вітю темними, як ніч, очима, а звуку не подав. Невже змінив свої погляди? Чи став обережнішим? Ні, тут інше: мабуть, він просто прийшов проситися на ніч. Тим часом загальне мовчання із просто незручного поволі перетворювалось на гнітюче. І тоді Юрко, щоб уже більше не випробовувати долю, першим підвівся з-за столу.
Дуже швидко його приклад наслідували інші, обід закінчився і всі розповзлися по кутках. Петренко вчепився до Блеза Сандрара, Кушнір повис над Басарабом, а Грицюта прилип до Новицького. І музика, музика загриміла на всю кімнату – на цей раз «Юрай хіп».

*

Після підселення Басараба

читати