Завантажити

Розрадою йому могло б стати хіба те, що цей стан ділила з ним уся аудиторія. Праворуч дві подружки Політко і Чаус час від часу посилають ясні погляди свідомих комсомольців до президії, а тим часом швиденько і ретельно, як це уміють робити тільки дівчата, нищечком передирають чийсь конспект із політекономії. Їм добре: перед ними сидить широкоплечий Недоход, якого вони попросили не ворушитись, -- то ж він так і сидить: як перпендикуляр. На сусідній парті ліворуч тулиться четверо киянок, по черзі щось домальовують на якомусь клаптику паперу і нишком пирскають сміхом. Парторг Войнович і староста другої групи Бузиновська вдають таку серйозність, ніби сидять на партійному з’їзді, а тим часом позатуляли одне від одного схеми «морського бою» і «топлять кораблі»…
Час від часу зиркаючи на Пишну, Петренко ясно бачив, що все це вона, звичайно, «сікла». На її вольовому обличчі застигла самовдоволена посмішка вершника, що надійно тримає свій ясир на аркані, який лише трішечки для власного відпочинку відпустила.
Тим часом комсорг Жанночка Пилипець нарешті скінчила свою доповідь і великими очима розумної дівчинки поглянула на Валентину Валеріївну. Та схвально кивнула головою і дівчина лагідною качечкою перепливла від трибуни на стілець поряд із нею.
-- Товариші,-- підвівся головуючий Максим Демиденко. – Доповідь закінчена. Якщо немає запитань…
-- Хвилиночку, Максиме! – несподівано перервала його Валентина Валеріївна. Видно було, що за час доповіді вона набралася спостережень і думок, якими не терпілось поділитися. – У мене є запитання. Правда, воно не до доповідача – воно до аудиторії.
Куратор у потрібному місці майстерно витримала паузу і останніх три слова вимовила на півтону нижче і з незакінченою інтонацією. І треба було бачити, як народ стрепенувся і уважно застриг вухами – ряди стояли струнко і прапор майорів. Ця картина змусила Валентину Валеріївну розтягнути в посмішці губи і продовжувати уже трішечки м’якше.
-- Хочу звернути вашу увагу, шановні товариші, на одну незначну, але, на мій погляд, суттєву обставину…
Вона навмисно тягнула час. Вона упевнено стелила погляд над покірними головами і насолоджувалась своєю владою над юрбою.
Але раптом погляд її зупинився, а посмішка зникла.
Петренко відчув, що сталося щось нечуване. Він обернувся – і все зрозумів: Басараб! Той з головою пірнув у якусь книжку, виключений з навколишнього світу абсолютно. Господи, та невже нема кому штурхнути його хоч ногою? Ні! Ніхто! Усі бояться Пишної, бояться навіть ворухнутись.
Валентина Валеріївна упевнено прицілилась в Олега примруженим поглядом.
-- Комсомолець Басараб! – покликала вона тихо-тихо, майже змовницьки; і п’ятдесят пар очей вп’ялися в бідолашного Олега.
-- Басара-аб! – гукнула вона ще раз, уже з глузливим відтінком, -- Може, ви ощасливите нас своєю увагою?
Аж тепер, мабуть, від загальної напруженої тиші Олег відірвався від читання. Від несподіванки він розгублено метнувся поглядом по боках і це не сховалося від Пишної.
-- Я тут! – глузливо зауважила вона, ніби гралася з ним у жмурки, і коли він нарешті поглянув на неї, додала, -- Так, так, це я з вами балакаю, -- і знову витримала паузу, підчікуючи, поки він цілком зосередиться тільки на ній.
«Ну, зараз відчитає!» -- подумав Петренко, але помилився, бо куратор мала дещо інші плани.
Добившись повної уваги від Олега, вона облишила на який час його і звернулася уже до всіх.
-- Так от, на продовження тієї розмови, яку я мала намір з вами повести, зараз студент Басараб перекаже нам усім зміст доповіді вашого секретаря комітету комсомолу. Прошу, товаришу Басараб! Вам слово!
Ну що тут вдієш? Тут мусиш розіграти каяття святої Магдалини – іншого виходу просто немає. Олег нехотя поволі підвівся, від незручності крекнув, поправив рукою волосся і вже навіть склав руркою губи, як то він завше робив, коли починав говорити, але, видно, Пишній цього видалось замало.
-- До трибуни, Басараб! Прошу! – звеліла вона різко, ніби хльоснула нагайкою.
Ні, це було вже занадто жорстко. Всім і так було ясно, що Олег з доповіді не чув а ні слова і що йому й так непереливки. Але викликати хлопця до трибуни перед усім курсом, ще й за таку дурницю – це вже була не просто вимога покаятись, це було приниження!
Весь курс задавлено і злякано принишк, коли Олег почав виходити з-за парти. Раптом він зачепився за лаву і заточився, одначе жодна жива душа навіть посміхнутися не подумала. І не один тоді опустив додолу очі від того сорому, свідком якого готовився зараз стати.
Коли Басараб нарешті зайшов за трибуну, то вхопився обома руками за її краї, і, здається, це його підтримало. Він підвів на аудиторію свої світло-сині очі, і Юрко не побачив у них звичної Олегової цілеспрямованості і діловитості.
-- Кхм! Товариші! Кхм! Сьогодні ми мали велике

читати