(до 90-річча з дня народження В.С.Пикуля) В кінці минулого століття, якщо хто пам´ятає, люди ще читали книжки. У книжкових крамницях завжди було тісно, ​​і багато хто міг всю ніч простояти у величезній черзі щоб, якщо пощастить, придбати підписку на книги улюбленого автора....

(до 90-річча з дня народження В.С.Пікуля) В кінці минулого століття, якщо хто пам´ятає, люди ще читали книжки. У книжкових крамницях завжди було тісно, ​​і багато хто міг всю ніч простояти у величезній черзі щоб, якщо пощастить, придбати підписку на книги улюбленого автора....

«хочу бути з тобою, але хочубутисобою...» Г.М.   доторкнися до мене — кричу кожним порухом подихом доторкнись до тих місць що не є ерогенними зонами кілометрами вкрадений прагну тебе закортіло тіла мертвого наче душею торкнися мене

Благодатний, довгожданий, Дивним сяйвом осіянний, Золотий вечірній гість Впав бадьоро, свіжо, дзвінко На закурені будинки Зголоднілих передмість. Відкривай гарячі груди, Мати земле! Дощ остудить, Оживить і запліднить,— І пшеницею й ячменем Буйним повівом зеленим Білі села звеселить.

А на воді в чиїйсь руці Гадюки пнуться... Сон. До дна. Війнув, дихнув, сипнув пшона — І заскакали горобці!.. — Тікай! — шепнуло в береги. — Лягай...— хитнуло смолки. Спустила хмарка на луги Мережані подолки.

Дощик, дощик голубий, Колосків не оббий Зливами-приливами, Хмарами огнивими, Птицями-зірницями — В небі блискавицями! Ти спадай на межу, Я тобі таке скажу: — Понад ріки та ліси Хмари-вдари понеси, Крапельками росяними Над ланами вівсяними, Цебром, цебром, цебрицею Над нашою...

+ + +. Дощ ішов над узбережжям. Важко лишатися обережним. Триматися веранд і сховищ. Дощ починається для видовищ. Люди ховаються у підземці. Місцеві поводяться, мов іноземці, не розуміють нікого місцеві. Важко щось пояснити мерцеві. Небо нагадує винороба. Дощ...

Дощ полив, і день такий полив’яний. Все блищить, і люди як нові. Лиш дідок старесенький, кропив’яний блискавки визбирує в траві.   Струшується сад, як парасолька. Мокрі ниви і порожній шлях... Ген корів розсипана квасолька Доганяє хмари у полях.

Літо пахло димами. А ще – тривогою, яку відчуваєш кожною клітинкою свого тіла. Дими курилися від багать, які сотнями палили Хельжині[1] варяги, що ось уже скоро рік, як отаборилися навколо Іскоростеня. Княжна Мала, Малка, як пестливо кликали її рідні, звикла вже до цих димів, як і до...

Потяг. Ніч. Мовчанка і гітара. Друзі: ти і томик Елюара. Ніч пливе із мріями у Везі. Ти - мій друг, з думками трохи crazy. Ця мандрівка майже випадкова: там чекають вірші і розмови. Гра в мовчанку – наш душевний стан, в тебе був із музою роман?... Ти близький по духу пілігрим, що...