Дощик, дощик голубий, Колосків не оббий Зливами-приливами, Хмарами огнивими, Птицями-зірницями — В небі блискавицями! Ти спадай на межу, Я тобі таке скажу: — Понад ріки та ліси Хмари-вдари понеси, Крапельками росяними Над ланами вівсяними, Цебром, цебром, цебрицею Над нашою...

+ + +. Дощ ішов над узбережжям. Важко лишатися обережним. Триматися веранд і сховищ. Дощ починається для видовищ. Люди ховаються у підземці. Місцеві поводяться, мов іноземці, не розуміють нікого місцеві. Важко щось пояснити мерцеві. Небо нагадує винороба. Дощ...

Дощ полив, і день такий полив’яний. Все блищить, і люди як нові. Лиш дідок старесенький, кропив’яний блискавки визбирує в траві.   Струшується сад, як парасолька. Мокрі ниви і порожній шлях... Ген корів розсипана квасолька Доганяє хмари у полях.

Літо пахло димами. А ще – тривогою, яку відчуваєш кожною клітинкою свого тіла. Дими курилися від багать, які сотнями палили Хельжині[1] варяги, що ось уже скоро рік, як отаборилися навколо Іскоростеня. Княжна Мала, Малка, як пестливо кликали її рідні, звикла вже до цих димів, як і до...

Потяг. Ніч. Мовчанка і гітара. Друзі: ти і томик Елюара. Ніч пливе із мріями у Везі. Ти - мій друг, з думками трохи crazy. Ця мандрівка майже випадкова: там чекають вірші і розмови. Гра в мовчанку – наш душевний стан, в тебе був із музою роман?... Ти близький по духу пілігрим, що...

Я думав, їй самого тіла досить: блискучих образів із сонця й скла, і дзвону слів, чудних, незнаних досі, і ритмів темних, як любовна мла. Важка дрохва, вона аж захлинулась, на свіжий знявшись вітер. На лету її стрілецька пронизала куля, — упала на калиновім мосту. Тоді пустив саму я...

Вона роззирнулася навколо, знову відчувши той неприємний неспокій, що не залишав її від самого від’їзду зАнглії. «Що може бути більш далеким від Глоцестерширу, ніж Цейлон»,— згадала вона слова батька. Не встигло ще зникнути відлуння цього спогаду, як поряд прозвучав...

друзі - телевізор і комп’ютер подруги - усіх не пригадати щоб заснути є гранчак цикути... де ви захисні мої цитати?   ціле небо - висівки Господні де полон? так затишно в полоні... мертвого метелика сьогодні я зустрів у себе на балконі   слово знову клеїться до слова...

Виведи плями на Сонці закоханим словом, Тіла відріж добрий шмат, поділися з братвою. Згорблений сірий кістяк вже не є змієловом, Тьохнуло серце в руці, слід лишило собою. Виведи плями із себе – протри мені вухо, Хай неприємно це чути, читати, творити. Доки висить ся планета під Сонцем,...

Скрізь затоноване скло. Щороку його більшає. Щороку воно темнішає. Щокроку мене минає наступне авто. Воно минає. Як минає все. Воно ховає чиїсь очі. Цікаво, який в них колір? Який погляд? Певно, ніякий. Їм личить затонованість. Цікаво, що мене зовсім не цікавить їхній володар. Адже це - не ти....