Мамо-голубко! Прийди, подивися.Сина від мук захисти! Болі зі споду душі піднялися,Що вже несила нести.Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,Стогнеш сама у журбі;Хай я в неволі конаю та плачу, —Важче незмірно тобі.Бачити більше тебе я не буду;Не дорікай, а прости;Та від людського неправого...

До моря сліз, під тиском пересудів Пролитих, і моя вплила краплина; До храму людських змагань, праць і трудів, Чень, і моя доложиться цеглина. А як мільйонів куплений сльозами День світла, щастя й волі засвітає, То, чень, в новім, великім людськім храмі Хтось добрим словом і мене згадає. 2...

Такої певної, святої, Такої рідної, як ти, Такої щирої, простої,— Вже більше, мабуть, не знайти. Таку не часто скинеш оком, Такою тільки що марить... А раз зустрінеш ненароком — Навіки долю озарить!

Обох нас, орле стервоїдний, Знажає поле боротьби: Рвемо у других шмат послідній, Жаги нікчемної раби. Та чом не в мене твої крила? Я полинув би вище хмар: Тут кров злочинства землю вкрила, Скрізь повно слів, в повітрі — вар! Де б не поглянув — боже! — всюди Слід жертв,...

Б´ють пороги; місяць сходить, Як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: «Де то наші діти ділись, Де вони гуляють?» Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Сонце гріє, вітер віє На степу козачім. На тім степу...

Черв’як зневір’я гризе і душить. Минули дні коли я вірив. Може цей демон мене задушить, Може мене розважать Сускегана чи Гвадалквівір. Ішов назустріч молодому життю. Прощайте, прощайте щирості дні. Коли захочу — востаннє заблищу І звук моїх поез ущухне в далині. Смуток. Не...

Є на київській околиці восьмирічка в Крюківщйні. Знаєш, чим відома школа ця всій великій Батьківщині? Слідопитами завзятими (йдуть на пошук знов і знов). Їхні будні робить святами до поезії любов. А музей! Хлоп´я з указкою вірш читає... Ряд портретів... Гомонить живою казкою біля школи...

Дивлюсь, Кабице незрівнянний, На молодечий твій портрет, — І зачарований, і п’яний Тобі присвячую сонет. Кому артиста серце знане? Йому зрідні лише поет: Вони і житейськім океані Під шум чарок і кастаньєт Пливуть в країну снів та вроди, У тихий світ, на ясні води, Під срібло...

Праця єдина з недолі нас вирве: Hумо до працi, брати! Годі лякатись! За діло святеє Сміло ми будему йти! Праця єдина нам шлях уторує, Довгий той шлях і важкий, Що аж до щастя і долі прямує: Нумо до праці мерщій! Праця не згине між людьми даремне: Сонце засвітить колись,— Дякою нас тоді...

Де тільки я не бродив оці тисячу літ! Скільки забулось? Забудеться скільки? Не знаю. Кров закипала на кризі по краплі, як глід. Тяжко спадала на поле вороняча зграя. Хтось мене вів через холод заплющених сіл. Згарища станцій... Безокі віконні провали... Лики і лиця... Поземка ядуча, мов...