Вихолоджує горло грудневе біле вино, і зима припасає для кожного сповільнення, одинокості. І я ношу перстені від трьох померлих жінок, і коли рахую кроки – вони рахують зі мною. І ми любимо з ними не форму, а рідну впізнану суть, цю дитячу затятість, живучу душу...

вичахають імена. сум і радість воднораз. підслуховую тривожні перешіптування зір. богомічених катма. сум у радості погас. скільки важить потаємне на долонях терезів? привітання уночі. необмеженість яка! роздивитися довкола: дивна пісня пропливла. утікаю стрімголов у вогнистих чобітках…...

З самого ранку з дня капали сльози Переплакав день лише надвечір Заспокоївся кинув хникати і хлюпати погрози Хусткою втирає очі й походжає по скверу Трамвай веселий блискає в темних калюжах. Привітно дивляться на вулицю ілюзіонні фойе. Чому ж ти тужиш, Серце моє?

О, так, я знаю, нам не до лиця З мечем в руках i з блискавками гнiву, Вiйськовим кроком, з поглядом ловця Iти завзято крiзь вогонь i зливу. Ми ж ваша пристань — тиха i ясна, Де кораблями — вашi збитi крила… Не Лев, а Дiва наш вiдвiчний знак, Не гнiв, а нiжнiсть наша вiчна...

Так позитивно поза зоною досяжності, де центр зайнятості (це я так, про голову),   хоч звільна, та звільняється від важкості... Тріпоче шарф під арфу, під еолову   Час зупиняється за крок до кроку І вечір помаранчевою віхою   в нефритті трав, просякнутому...

відсьогодні житиму осінньою людиною щоби без парасолі вдиратися в дощ щоб листя під ногами не шелестіло   осіння людина разом з деревами жовтітиме з неї й листя опадатиме і всі забудуть як її звати насправді   а їй і так добре бо набуде подоби птаха котрий осінь...

ПОЕМА Молюся, знову уповаю, І знову сльози виливаю, І думу тяжкую мою Німим стінам передаю. Озовітеся ж, заплачте, Німії, зо мною Над неправдою людською, Над долею злою. Озовітесь? А за вами, Може, озоветься Безталання невсипуще І нам усміхнеться. Поєднає з недолею І з людьми і скаже Спасибі...

Віє казкою чудною З зачарованих гаїв... Ти ходила враз зі мною, Ти співала, я радів. Ти співала так чудово, Чарувала той гайок, Заплітала слово в слово, Ніби цвіти на вінок. Я ловив слова веселі І про щастя в серці мрів, І твої пташині трелі Я затримати хотів... Та слова мене дурили І...

Візерунки на склі. То від подиху нашого Проростає троянда, у паморозь вбрана. Водномить ми на вічність зробилися старшими, Перейшовши ріку понад тишу над ранок. Сивина від зими прикрашатиме голову, Перелітні сніги присідають на плечі - Коли йдеш над рікою, застиглою в олово, А очима...